Чоловік років тридцяти і дещо молодша жінка йдуть з пакетами, мабуть, з того ж супермаркету, в якому був я, жваво щось обговорюють, наздоганяю їх і чую таке:
– … дальше оні пачінают єго трусіть… ой нє, нє трусіть, а как там правільно, трясті, ілі шо?
– Да-да… слушай, ти когда возьмьошся за образованіє?
– Гріша, я жи і так стараюся.
– Кніжкі чітай, я ж тєбє дал, я понімаю, што іх нє било в вашей глуши, но тут оні єсть.
– Я буду.
– Нє буду, а уже, мнє пєрєд друзьямі стидно, і с родствєннічкамі своімі, тупимі сєлюкамі, нє кукарєкай, а разговарівай на чєловєчєском язикє – всьо, ти в Одєссє, нікакіх ідіотскіх нарєчій, ти мєня поняла?
– Да, Гріша.
– Смотрі мнє, а то задолбало уже.
Чоловік «креол», одружившись із жінкою з «тубільського» середовища, фактично з місцевого «третього світу», активно навертає її до своєї, «білої», характерної для місцевого «першого світу», ідентичності.
Вона не проти, тому що вбачає в цьому можливість позбутися свого упослідженого «сільського» статусу і отримати престижний «міський».
Місто і через 28 років після проголошення Незалежності виконує функції потужної машини, що русифікує українців, що є яскравою ознакою колоніального домінування…
Сергій Бригар
