Горе-горенько!..
Разом долали премудрості макро-мікро-економіки та політології у новоствореному Інституті державного управління і самоврядування.
Разом писали магістерську роботу.
Разом трудилися в Кабінеті міністрів.
Для мене Олексій Кібітко, Льоша, був істинно вищою пробою київського інтелігента: небагатослівного, насиченого книгами і життєвою мудрістю корінного киянина, одвертого, безвідмовного і щиросердного.
З десяток років ми не здибалися.
Переписувалися у соцмережах, а так… Все не лучалося отієї сторозпроклятої нагоди…
Рівно місяць тому отримав від нього тепле привітання з днем народження. З братнім «обіймаю» на довершок. Тоді йому одписав: «Чекаю найпершої нагоди здибатися, Брате…». Навіть тямки не зачепило, що їй уже не нагодитися на земному рясті…
Нехай буде Тобі, Брате, пухом земля київська, яку Ти любив усім добросяйним серцем. А душа Твоя оселиться у місті світлім, у місті квітучім, у місті спокою, де нема ні недуги, ні журби, ні зітхання, але життя безконечне.
Валерій Ясиновський
