Ця новина приголомшила.
Не стало Леоніда Костянтиновича…
І справа не тільки в тому, що він Перший Космонавт Незалежної України…
Просто він з тієї категорії людей, що, здавалося, житимуть вічно. Завжди енергійний підтягнутий, зібраний. Завжди у чудовій фізичній формі і гарному настрої…
Скільки було незабутніх зустрічей, цікавого не формального спілкування. Він активно займався роботою з молоддю. Ми разом із ним були членами правління молодіжного об’єднання «Сузір’я», що опікується юними прихильниками вивчення космосу.
Скільки доріг подолано разом! Скільки цікавих зустрічей по Україні! Згадується презентація його книжки «Місія – космос» в Артеку 2010 року на стадіоні, де мені довелося бути ведучим. Як його обожнювали українські діти!
Останній раз ми спілкувалися кілька місяців тому на конференції «Космос і майбутнє»… Здавалося, енергії у нього вистачить надовго, хоча й відчувалося, як близько до серця він приймає проблеми України, особливо майбутнього аерокосмічної галузі…
І от на 67 році життя серце раптово дало фатальний збій. Це — як несподівана космічна катастрофа, коли цього не чекаєш. Непитущі, некурящі і треновані люди так раптово не залишають світ. Що сталося?! Можливо, дізнаємося згодом. Для мене він просто не повернувся з польоту.
Анатолій Матвійчук
