У фейсбучній стрічці новин потрапляю на музичний кліп. Це – «Отель «Каліфорнія». Я вмикаю його, і тієї ж миті мене накриває давній спогад.
… Я сиджу на жердці під потрощеним парканом на горбі за клубом і огірком заїдаю стакан самогону. Сюди мене запросили хлопці з «нашого кутка» села. З вікон долинає мелодія «Отель «Каліфорнія», а я гризу несамовито огірок, щоб перебити нудотний смак «бурячанки». Зараз самогон приживеться, і все налагодиться.
Хлопці в темряві мляво обговорюють Галку і Антоську, а я, щоб відволіктися, дивлюся на стовп біля магазину, що через дорогу від клубу. Лампочка на стовпі ледве блимає, і складається враження, що вона догорає останні хвилини.
Пісок на дорозі під нею якийсь рудий, а трохи подалі від стовпа – сірий, а далі – темний і ховається в ніч.
Мені стає легше, і я дивлюся на нічний став. Вітру немає, вода в ставку непорушна, а місяць — вповні, що саме встає над посадкою за Садибою, чертить по поверхні ставу довгу, від берега до берега, доріжку.
Самогон прижився, і я помічаю, як по воді крадькома до місячної доріжки пливе яскрава від місячного сяйва хмара. Мене починає цікавити, чи перечепиться вона об місячну доріжку. Та, цієї ж миті з берега в очерет стрибає ондатра і, розхлюпуючи хвилі, пливе вздовж берега. Уся поверхня ставу починає гойдатися, відображення хмари кришиться, а місячна доріжка стає схожою на пральну дошку.
Мені стає весело.
Я намагаюся підвестися, але тут же хапаюся за паркан. Хлопці продовжують щось обговорювати.
Ростік наливає по новій.
Я відмовляюся і обережно пробую вийти повз клуб на дорогу. Музика затихла, на ганок вийшли дівчата і хлопці трохи перепочити. Я непомітно йду повз них до стовпа і далі у темряву ночі.
Добре, що нині повня.
Зараз місяць підніметься і пісок на дорозі стане нічною «підсвіткою». Я щось наспівую і йду до дідової хати, мій «Отель «Каліфорнія» чекає на мене там, на полику, за грубкою.
Валентин Ткач
