Суспільство

По той і по цей бік Апокаліпсису

… 26 квітня 1986 року рівно о 10 годині ранку я брала інтерв’ю в одного дуже відомого академіка і директора знаменитого інституту, який займався ядерною фізикою і космічними технологіями…

Нашу цікаву розмову перервав дзвінок по урядовій «вертушці». Не знаю, про що була розмова, але академік враз змінившись на обличчі відповідав лаконічно: «да», «понял»…

Поклавши слухавку, академік сказав, цитую дослівно: «На нас движется атомное облако. Авария на Чернобыльськой АЭС. Сегодня ночью. Есть дети? Берите и бегите!»

– Куда?!!!
– Куда глаза глядят!

Примчавши на роботу в редакцію, подзвонила знайомим фізикам.
– Та яке облако?! Кого ти слухаєш? Якщо щось і сталося на ЧАЕС, то місцевого значення, – заспокоїли мене спеціалісти.

Чому це згадую?
А тому, що, на жаль превеликий, тоді ми всі настільки були заколисані пропагандою «мирного атома», про який оди складали відомі поети, що навіть фізики-ядерники не розуміли справжнього стану речей і загроз. Або їм не велено було «розуміти»….

Звичайно, усі мої емоційні переживання техногенної катастрофи, усі страхи і манії вилилися у поезії того часу, які були надруковані у газетах і збірках «Сотворіння гнізда» і «Зерна полину». Про «результати» трагедії – особливо психологічні і морально-етичні – пізніше напишу роман «Храм на болоті».

Отож, перечитую сьогодні вірші «чорнобильської пори» і знову страх хапає за плечі, і знову соромно і боляче за нашу колективну «громадянську» безпечність, а часом і байдужість до власної долі…

Чорнобильські рефлексії

летів летів мертвий рій
Та й осипався
Червоно червоно
Мертва пташка заховалася
В дуплі мого серця
Чорно чорно
Мертвий дощ
Оплакує тіло моє
Сиво сиво
Червоно чорно сиво
Попелом замітає душу мою

***
У водах бездітної річки
Віддзеркалився місяць,
А річці здалося, що то рибка
Скинулась в її лоні…

****
Бджоли не чути.
– Бджоли не чути, – думаю,
І чую, як гіркне солод
Кетягів німих…

***
О Господи! Боятися трави?!
Шабель татарника, чорнобиля, медунки
Німиці, подорожника, красавки,
Див-дерева, сердечника, нагідок,
Наперстниці, цар-зілля, диво силу,
Румянку, благодатки, материнки,
Гладушника, купавки, солодцю?…

І заховавшись у міській квартирі,
Скажений рев і тупіт яничарський
Щоночі чути крізь подушку мокру….

***
стебельце павутиці
Ніжно-зелене
Тече крізь мої пальці.
У вічку кожної квітки – крапля роси…
Очі мої теж від роси вологі…
А, може, ми плачем, обнявшись?…

Україні

Ти так часто горіла,
Що дим пожалів тебе
І проріс на пекельних
Ранах твоїх
Сріблом живим полину

Навіть у небі твоєму
Росте полин
Із тих зерен,
Що посіяли вітри
На крила пташок…

Гірка і сива,
Яким чорним биллям
Проростуть чорні дими
Чорнобиля
На твоєму терпінні???….

Завтра вибухнув Чорнобиль

Завтра вибухнув Чорнобиль…
Ти ще цього не знаєш…
Ти ще по той бік Апокаліпсису,
ведеш дітей із садочка,
відчуваючи в обох руках
рожеве тепло їхніх долоньок..

Ти ще смієшся, бо ще не знаєш,
що кілька зомбованих експериментаторів
завтра уже зламали код твого роду й народу…
ради грамоти від партійних бонз
на честь Першого травня – дня солідарності
трудящих усього світу…

Ти живеш теперішнім, бо не відаєш, що
Завтра світле майбутнє стало темним минулим…
Що завтра в степах спопеліла трава,
А в лісах осипалось листя…
Боже, як звуглілі долоньки… листя…

Завтра вжахнувся світ,
І трудящий, і ледащий світ,
І кожен у ньому спитав солідарно:
«Господи, невже в Тебе не було іншої кари,
Щоб зупинити безбожних безумців?!».

Завтра, тікаючи з дітьми в пустелю надії,
Ти ще не знатимеш,
що вже по цей бік Апокаліпсису
в полум’ї синьому стронцію
Народилося наше спасіння…

Галина Тарасюк

1 Коментар

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.