Мені виповнилося повних 3 роки, коли у мого сусіда-однолітка Михаська Ціцерського, народженого на самий Йордан, народилися сестри-близнючки. Я був у сусідів, коли дівчат привезли з пологового. Щаслива мама, схвильований тато, зосереджена свекруха, і двоє старших дітей, 5-и річна Ганя і 3-х річний Михасько.
Дівчат назвали Марійка і Мартуся.
Мені сподобалася Марійка. Пані Ольга, так звали їхню маму, красива жінка з зачесаним волоссям кольору воронячого крила, на моє запитання, де вона взяла двох дітей, відповіла: купила на базарі. Я захотів собі відкупити Марійку, логічно подумавши, що двох сусідам трошки забагато. Від мене дівчат ховали, міняли місцями, але я впізнавав Марійку відразу.
Вже пізніше пані Ольга говорила моїй мамі: «Я моментами не можу сказати, котра з дівчат є Марійка, а котра Марта, а ваш Євген впізнає їх на віддалі».
Коли вчергове я бігав через дорогу додому, то запитати: чи візьмуть дитину, то за сіткою, аби її принести, то за копійками (вдома була бабця Настя, то вона приймала на себе мої доставання), аж поки мені не сказали, що 15 копійок — це замало, треба мати паперові гроші. Тоді я зрозумів, що не зможу купити Марійку, й плачучи пішов додому, де мене заспокоювала бабуся Настя.
Сьогодні Ольга Ціцерська померла.
Мала повних 83. З нею померла ще якась частина мого дитячого світу, який всіляко намагаюся втримати у собі.
Євген Баран
