Ми не тільки маємо раз на рік згадувати наших рідних, які померли від штучного голоду, а й відкрито говорити про те хто організовував Голодомор та вимагати судового встановлення злочинів кожної особи конкретно! Натомість, що говорить нам Закон України «Про Голодомор 1932 —1933 років в Україні»?
Те, що причиною геноциду проти Українського Народу є «злочинні дії тоталітарного режиму СРСР, спрямовані на організацію Голодомору, наслідком яких стало знищення мільйонів людей, руйнування соціальних основ Українського народу, його вікових традицій, духовної культури і етнічної самобутності».
Відповідно цим Законом жодним чином не передбачене покарання – бо виявляється, що карати немає кого, 
— оскільки геноцид проти українського народу чинили не конкретні особи, а ідеологема — «тоталітарний режим СРСР».
Але жоден режим, хоч як би ми його не сприймали, нічого коїти не може. Бо злочини вчиняють конкретні люди.
Я глибоко переконаний, що кримінальне переслідування за геноцид і злочини проти людяності має на меті не тільки встановлення справедливості, а й запобігання подібним злочинам в майбутньому. Натомість у нас всі ці ділки, які живуть з національної трагедії українців, перевели найболючішу проблему в меморіальну площину, відвернувши нашу увагу від вимог покарання за злочини перед Українським Народом, перетворивши це на черговий симулякр та засіб власного збагачення. Навіть Всеукраїнське товариство «Меморіал» і досі очолюють колишні комуністичні функціонери.
Наведу простий приклад — Конвенція «Про запобігання злочину геноциду та покарання за нього» від 9 грудня 1948 року, на який посилається вищезазначений Закон та згідно чинного законодавства, яка є обов’язковою до виконання на території України.
Стаття І Конвенції передбачає обов’язковість вжиття заходів запобігання геноциду та покарання за його скоєння. Стаття IV передбачає покарання осіб, які скоїли геноцид, незалежно від того, є вони урядовцями, посадовими чи приватними особами. Стаття V вимагає введення законів, в яких мають бути передбачені ефективні заходи покарання осіб, винних в скоєнні геноциду. І, нарешті, Стаття VI вимагає, аби осіб, які скоїли геноцид, судили суди тієї держави, на території якої скоєно цей злочин.
Dixi!
Сергій Чаплигін
