Вареники з чорницею. Сьогодні варила нашвидкоруч у воді, не на пару. Але теж вийшло смачно. Моя бабуся Валя, яка жила з нами (мамина мама), тільки так і робила.
Згадалося, як ставила мене біля себе і вчила вимішувати тісто. «Не жалій його, бий, тісто любить, як його добряче побити, тоді воно слухняне», — повчала.
Почасти начиняла солодким сиром, капустою чи картоплею. І ще чомусь згадалося, що перший вареник завжди давала пробувати не мені, не брату, а нашому батькові, тобто своєму зятеві.
Не підлещувалася, ні.
Зять жив на її території. Але казала: як в хаті є чоловік, господар, він має право першої ложки. Хоча не завжди нам з братом, дивлячись на миску смакоти, вдавалося дочекатися з роботи маму й тата.
Татова мама, баба Поля, на літні канікули нам теж майже щодня ліпила вареники. В неї були тільки парові. Настільки смачненні, що здається, ніде більше таких і не їла: з полуницею, малиною, вишнями. Найчастіше з ягодами чи підсоленим сиром. «Дивись, як до рук не пристає, значить добре вимісила. Накрий його чистим рушником і дай ще вистоятися з годинку. А тоді починай ліпити…».
Син Богдан сьогодні у мене в помічниках. Ну, не маю я малої помічниці. Вчу, як вчили мене, розповідаю про його вже давно покійних прабабусь.
— Мамо, дивись, у мене не вареник, а круасан вийшов. Зваримо його для тата?
— Аякже, зваримо. Перший вареник татові, чоловікові, господарю.
Швидко виймаю з кастрюлі порцію за порцією. Вареники з чорницею для тих, кого люблю.
Тетяна Череп-Пероганич
