Уявімо, помер (або трагічно загинув) Путін… Розвалилася Росія. Даруйте, а Вкраїні від того стане легше? Гай-гай, видається мені, що ненці і її пуцьвірінкам буде ще гірше, ніж є. Звісно, тут укотре мене запишуть до трубадурів кремля, проте мені осьде геть не колише, позаяк уже не рік «перу» брудні шкури й душі заповзятливих козаків.
І того Козака, що уродженець села Бандурове Гайворонського району на Кіровоградщині, і Козака із села Сокільники на Львівщині (обидва сі паскудники гірше ворожих снайперів, які на передовій калічать та убивають українських воїнів).
Брехня, що Галіція чимось ліпша, скажімо, за Лугандон. І там, і там той саме совок уївся у серце і мозок сучасного українця.
Душа наїлася та бреше.
А бреше як, не доведи!
Здається, сі слова належать Миколі Вінграновському. Проте, ой, лишенько, син сього Поета, майже за Тарасом Бульбою, одружився не на комусь, а на відомій пані Льовочкіній…
Що тут скажеш!
Генія не переплюнеш: «Я тебе породив, я тебе і вб’ю!» Їй-бо, хоч Микола Гоголь і писав по-чужинському, а душу ж то мав нашу, ріднесеньку. Отже, лишень у собі шукаймо причину наших поразок. Те, що за «поребриком» колективний Путін – зрозуміло. Проте, одначе, слід задуматися: невже й насправді Андрій Первозваний застовпив Хрест на Дніпрових кручах, заснувавши прадавній Київ?! Чому і дотепер по Україні, що не – козак, то Андрій, якщо не Первозваний, то вже напевно Вінграновський.
Ярослав Орос
