Діду, от ти сьогодні впорав сковорідку пшоняної каші з салом. Чом ти не розкажеш людям, яка це симфонія – і поживний наїдок, і смак, і запах… і на вигляд саме чудо й диво… Та чого варта просто назва «пшоняна каша з салом»! Вслухатися лиш у чисто звукову розкіш розпареного ПШОНА, ніжної гарячої КАШІ, що була вже геть захолола, майже затвердла, а тепер ось розм’якла на пательні, дихнула вгору пшоняним духом, а знизу залисніла, зарум’янилась, зашкварчала в любовному трикутнику з розпеченим чавуном та покірними ШКВАРКАМИ, що сходять СМАЛЬЦЕМ від безвиході.
Вслухатися у витончену фонетику оцього звукоплетення: КАША З САЛОМ! ПерЕвчені грамотії, мабуть, вимагатимуть десь під Верховною Радою, щоб у всіх державних документах писалося «каша ЗІ салом», і, може, в тому є якийсь лінгвістичний або політичний резон, але вони не розуміють, як багато значить священне культове сполучення з-с (ЗСАЛОМ!)… відмова від нього буде невідшкодовною втратою для нашої калинової…
Діду, скажіть же щось!
– Бачиш, козаче, казати воно легше всього. Особливо хто напрактикувався в усяких казаннях. Злизувати вершки з молока, чамріти від самого духу крутої каварні, видумувати й вишукувати дедалі химерніші наїдки та напої, усолоджувати душу дедалі хитрішими та дражливішими відеороликами, а коли тобі до тих ласощів зась, то бодай навчитися про це все гарно казати… таки правда, до цього зводиться все життя-буття сучасного людства. І хто ж тому людству заборонить красіво жити. Чи мріяти про красіве життя?
Але ти зачепив ПШОНЯНУ КАШУ З САЛОМ. А це явище варте куди глибшого екскурсу в механізми життя-буття, в століття й тисячоліття людського досвіду, в сутність нинішньої цивілізації.
Бо головна задача, яка завжди стоїть перед усім людством і перед кожним із нас зокрема, – це як жити на планеті Земля й не зруйнувати, не знищити, не спаскудити цю планету, а навпаки, вберегти її й навіть поліпшити всю її біосферу.
До останнього часу (до останніх 100-200 років) ця задача вирішувалась блискуче, але… не завдяки людському розуму. Він не був потрібний. Земля й Сонце встигали відтворювати, родити, вирощувати все те, що споживали й нищили рослини, тварини й люди (бо ж мусили щось їсти!). А люди тоді ще задовольнялися ощадливою їжею.
Пшоняна каша з салом тримала на світі незліченні покоління наших пращурів, від перших володарів вогню до останнього хлібороба, який ще й досі живе в кожному з нас.
Найдревніша пара – просо й дика свиня – давали людині достатньо поживи, достатньо сил, щоб не вимерзнути й не вимерти з голоду в часи льдовиків, неврожаїв та інших незагнузданих страхіть Природи. Давали й силу для безконечної тяжкої роботи. Не менш геніальним був винахід хліба та борщу.
Витворення простої, але потужної, надійної й ефективної кулінарії принесло в життя людей такий достаток, що до них почали приставати й найрозумніші тварини – коні, рогаті молокодавці й навіть та сама дика свиня.
І поки за життя на цій землі треба було віддавати всі свої сили й увесь час, пшоняна каша, борщ та хліб були найощадливішою, тобто найпростішою, а водночас найпоживнішою їжею.
Звільнення людини від тяжкої фізичної праці позначилося й на їхньому харчуванні: почалися витребеньки, винаходи, присмаки й присолоди…
Тому розказувати людям про красу й велич пшоняної каші, звичайно, можна, але треба бути дуже красномовним, і це буде, власне, не розмова, а теж свого роду присмаки й витребеньки. Бо люди з захопленням послухають про кашу з салом, можливо навіть підуть до крамниці й куплять пшона й сала, а то й чавунну пательню, дехто навіть приготує ту кашу з салом, але спробувавши її, молодші з розумінням посміхнуться та й підуть до кафе їсти свої суші з кетчупом. А потім у фітнес-клуб зганяти целюліт із сідниць. Яка там пшоняна каша…
Василь Триліс
