Птахи холодної пори з’явилися довкола людських осель незчислимою кількістю. Крилаті невідомці вже вищербили на моєму городі залишені для них соняшники. Вчора при моїй появі з сусіднього поля знялася з обуреними криками багатосотенна зграя ворон.
І що вони там намагалися знайти?
Невже загублені картоплини? Дятли довбуть щодня волоські горіхи на дереві. У них виходить незграбно: горіхи падають, губляться в опалому різнокольоровому листі, а тут ще й з’являюсь небажана для них я.
У кутках мого, не утепленого як належиться на зиму вікна, щось колупала синичка. Горобці зрання активно скачуть по підвіконню…
Я жодним чином не є орнітолог.
Але з цікавістю слухаю розповідь літнього селянина про те, як він спіймав трьох великих хижих птахів. Він казав слово «кобець». Так тут називають отих капосних крилатих хижаків, які каменем падають з неба і хапають курчат (або й курей), каченят та іншу, не для них годовану живність.
Усезнайка Google тлумачить, що кобець — родич сокола…
— А як Ви упіймали тих хижаків? — питаю селянина.
— Капканами! — каже він. — А що було робити? Курчат тягали, каченят — тягали, а тут вже й курку розтерзану побачив. Ну, то й урвався терпець. Поставив довкола недоїденої курки три капкани.
— І що?
— Прийшов зранку і бачу — сидить. Спіймався! Здоровенний! Крила — во! — селянин розпростер наопаш обидві руки, — більше метра в розмаху.
Я не розпитувала подробиць.
Про те, що він з тим птахом далі робив – тримав у полоні чи добивав «полоненого»? Сказав, що таким чином упіймав ще двох…
Таке от життя упритул до Природи.
Інеса Фтомова
