Я оце про гібридні війни. Здається, ще далеко не всі втямили, що таке гібридизація. Людина вже давно пхається в ці двері (селекціонери), але матінка Природа добре захистилася: на біологічному рівні створила ВИДИ — організми, які між собою не схрещуються, а на етнічному (у людей) — КУЛЬТУРИ, які теж між собою не схрещуються.
Безкомпромісні війни що між біологічними видами, що між людськими культурами завжди забезпечували здоровий розвиток усього земного товариства в цілому.
А далі люди таки знайшли шпарку й навчилися схрещувати коней з ослами, качок з індиками, томати з картоплею… а ще далі заходилися заганяти в один хлів різні культури й створювати гібриди типу «русский человек», «советский человек» або «100% American».
І це тільки початок.
На відміну від примусового біологічного схрещування, де невдалі комбінації швидко вимирають, примусове міжкультурне схрещування дає безліч покручів, біологічна живучість яких просто вражає.
Це щось на зразок рогатих свиней.
Їм немає впину. Вони їдять усе і мало турбуються про наслідки. Культурний портрет такої істоти рідко буває чистим, найчастіше в голові її намішана непередбачувана кількість фрагментів різних культур, які вона суб’єктивно мислить як єдину культуру. Спроба аналізу викликає болісну реакцію, а тому уникається, доки це можливо.
Нинішня війна на сході України — це та ситуація, коли гібридна природа учасників грає ключову роль, і уникнути аналізу неможливо. Або люди розберуться зі своєю спотвореною природою, або будуть товкти одні одних до повного знекровлення і без розумних наслідків.
Бо неможливо в такому середовищі поділитись на чорних і білих, винищити або вигнати чорних і запанувати в білому пухнастому світі. Лінія фронту проходить через кожного з нас, по живому.
Який вихід? І чи він існує, взагалі?
Василь Триліс
