Виходиш із батьківської хати і одразу як дитину окутує тебе різними пеленками той старий мудрий яр. Влітку — то запашні пеленки медової липи і п’янкого чебрецю. Навесні — то пеленання пташиним співом і вечірнім троскотанням цвіркунів.
Восени — окутування трошки прілим запахом опалого листя і найсумнішим димком, який ніби собою залякує, навіюючи невимовну нудьгу…
А ось і окутування душі зимовими пеленами дуже скорого народження. Народження ВСЬОГО. І закон той вічний.
Постояв я трохи над своїм яром, послухав, як в небесній височині перегиркуються чорні круки… та й пішов назад до хати.
Бо в хаті, прикута до ліжка мама хоче водиці…
Матуся хоч і вдома, а просить відвести її додому…
Сергій Файфура
