До Києва, таки, повертається українська мова.
Дай Боже, щоб безповоротно.
Троєщина. Ранок.
Молода матуся веде двох діточок до дитсадка. На ходу перевіряє їхню готовність:
— Ти точно маєш при собі серветки для носика? — звертається до старшого, десь рочків п’яти хлопчика, — Точно? Перевір у кишеньці. Чи маєш ти серветки, щоб утертися, як сопельки потечуть?
Пробачимо їй оті «сопельки».
Схоже, що ні її мама, ані бабуся, слова «шмарки», «шмарклі» не вживали. Зате – «маєш серветки»!
При чому — вимовляла це так невимушено!
Володимир Сердюк
