— Діду, а Ви — хто?
— Як хто? Йуля, я щось тебе ни розумію.
— От хто Ви є, діду?
— Ну, я є Василь. Твій дідо старенький і українец.
— Діду, а є щось таке, що Ви хотіли би мати?
— Добру освіту. Решта — я маю.
— А решта — то що?
— Ну, як що. Я маю тебе, Дарусю, твого діда і бабу. Всіх вас! І ще сусіда Зенька. Сім‘ю маю, Йуля. Більше мені нічого не треба.
— Діду, а Ви про щось шкодуєте?
— Одного разу твій дідо (як був дітваком) чуть не спалив був нашу стайню. Я його тоди був вдарив ремінцем. Не треба було мені того робити. Я шкодую.
— А Ви за кимось сумуєте?
— Сумую.
— За ким, діду?
— За свойою Ганнусею.
— Діду, а що б Ви зараз сказали бабі Ганнусі?
— Що я її люблю. Але я і так їй то каждий день кажу, Йуля.
— А що б Ви хотіли, діду?
— Хтів би хоть раз ше повидіти її живу.
— Діду, а у Вас є мрія?
— Нуаякжи!
— І про що Ви мрієте?
— Я мрію, щоби мені не мерзли ноги.
— Діду, а що найголовніше в житті?
— Бути вірним.
— Жінці?
— Собі, Богови, жінці і Україні.
Юлія Сливка
зі своїм дідом, якому 98 років
