Суспільство

Совдепівський експеримент посеред поля

Колись, як буде написана правдива історія нищення чужою для українців владою нашого села, цей епізод мусить посісти в ній окрему сторінку. Як приклад абсурдності, волюнтаризм, глупства тодішніх керманичів у центрі й на місцях, їхньої байдужості до долі селян.

Кінець короткої в часі хрущовської відлиги (60-ті роки ХХ ст.) збігся з початком народженого в кремлівських кабінетах ще одного згубного для селян експерименту.

Йшлося про концентрацію і спеціалізацію. За тим лозунгом ліквідовувалися не лише маленькі райони, а й колгоспи чи бригади в невеликих селах. Точніше, не ліквідовувалися, а приєднувалися, додавалися до когось уже й так великого.

Села, які потрапляли до розряду неперспективних, вважалися приреченими: там закривали медичні пункти, школи, пошту і телефон.

(До слова, нинішня ситуація із створенням територіальних громад практично одна до одної повторює ту, яка вже набула гострих форм у середині 70-х років і яку пізніше влада сама визнала згубною).

Зі складанням для обкому списку неперспективних сіл у колишньому Лосинівському районі ніжинське начальство не мало мороки доти, доки не розгорівся скандал у Данині й Шатурі. Спущену згори вказівку об’єднати ці два села в одне господарство в штики зустріли з обох боків.

У цих давніх близьких сусідів, крайні хати яких роз’єднує якихось 700-800 метрів данинського поля, добрі стосунки зіпсувалися віддавна. Дивно ж як буває: численними взаємними пошлюбленнями все тут віддавна перемішалося. Однак місцевий патріотизм у кожній хаті за межею пограниччя рідного села вирував не на жарт.

Причин тихої й тривалої ворожнечі було немало. Одна виникла за початкових радянських часів – відмова шатурян пристати на пропозицію данинців створити на початку 20-х років спільно з довколишніми хуторами волость із центром у Данині.

І хоч до тодішнього волосного центру — Володькової Дівиці — шатурянам доводилося пішки долати до 12 бездоріжних кілометрів, пристати ближче «у прийми» до «старших братів», данинців, вони принципово не захотіли.

Тут же шатурянам пропонують, щоправда, вже з району, об’єднатися із сусідами в один колгосп. Будучи втричі меншою від Данини Шатура швидко збагнула, кому загрожує неперспективність.

Утім, на таке об’єднання вона була готова за однієї умови: якщо правління новоутвореного колгоспу міститиметься в Шатурі. Аргумент убивчий: у них контора нова, а в Данині – розвалюха. Чи могли на таку неприховану наругу погодитися віддавна невпокорені й осібні в цілій окрузі данинці?
Та нізащо!

Крапку в тій не на жарт гарячій суперечці мусив ставити район. Аби примирити розсварених сусідів, у Ніжині постановили так: два колгоспи — об’єднати. І крапка. А спільну контору поставити… посередині поля.

Від того й почалися між сусідами нові «війни місцевого масштабу». Місце, де мали забити кілок для майбутньої контори колгоспу, переміряли поперемінно з обох сторін тричі.

Та шатуряни виявилися метиковитіші.
Вони першими і вчинили кривду зарозумілим сусідам. Одної ночі перенесли той кілок метрів на двісті ближче до Шатури. Обман помітили данинці. Але вже тоді, коли залили фундамент майбутнього спільного «білого дому». У відповідь останні відмовилися перевозити птахоферму в шатурські курники. Шатуряни тим часом одної ночі «сперли» з данинського гаража на свою територію один-єдиний на спільний колгосп комбайн нового покоління «Ростовец». Данинці, натомість, також глупої ночі, викрали із шатурського курника усіх курей – і своїх, і сусідських…

Розпочавши із скандалів та недовіри, специфічні сусіди спільно працювати на кінцевий результат так і не навчилися. Як і раніше, шатурська бригада буда передовою, а три данинські – хронічно тягнули цифри, що показувалися в райгазеті, донизу. «Жовтнева революція», незважаючи на таку зобов’язувальну назву, стабільно вважалася в районі відсталим господарством.

Лиш напередодні розвалу Радянського Союзу шатуряни добилися в області розірвання того ненависного їм «колгоспного шлюбу», повернули собі свого улюбленого Чкалова в назві. Відокремлений же від організованіших шатурян данинський колгосп затримав по собі спільну «Жовтневу революцію». З тією назвою незабаром вони й розвалили свій колгосп остаточно.

… Місце абсурдної «будови віку» посеред поля — великого, у формі букви «П», приміщення контори колгоспу «Жовтнева революція», довгого двоповерхового ангару для колгоспної техніки, складу пально-змащувальних матеріалів, котельні — і тепер добре проглядається з боку Степових Хуторів, коли їхати на Данину з Носівки.

Ще донедавна ті добротні споруди з білої цегли незвично виднілися від битого шляху посеред буйноквіття чернігівських чорноземів…

Нині там — густий масив чагарників.
Упродовж кількох років сучасні — і шатуряни, й данинці — дружно руйнували, зведені за кошти їхніх батьків, ці громадські кам’яниці, з труднощами витягуючи з допомогою кайл, ніби навіки зацементовані цеглини. Лунали в обидвох селах тверезі, проте поодинокі, голоси припинити те стихійне руйнування, будь-що зберегти для історії ті приміщення.

Слушною здавалася пропозиція розмістити там районний будинок для одиноких пенсіонерів. Втім, у ту смутну пору місцеві «слуги народу» були перейняті пошуком шляхів власного збагачення, а не порятунку громадських справ. А безвладдя або слабкість влади, як відомо, творять хаос.

Ось така сумна і водночас повчальна історія данинсько-шатурської контори посеред поля…

Микола Тимошик,
із книги «Село»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.