… Чому саме 4 роки тому написався цей вірш-автобіографія? Зараз і не згадаю… Можливо, тому, що йшов перший пенсійний рік, стартонув сьомий десяток? А нині вже, напевно, варто змінити деякі рядки в останньому стовпчику… Але, якщо відверто, не хочеться…
Запитав у дитинства: як жилося зі мною
у полтавській сільській стороні?
Де виблискують сріблом спориші із росою
і де мама тихенько шептала мені:
«Прокидайся, синок, вже пора йди до школи,
бо Кіндратівна знову поставить в куток…»
… А у пам’яті миті розіслалися полем
і розкручує час подієвий клубок…
Запитав і у юності: як жилося зі мною?
Чи зігрілась вона у солдатській шинелі,
Чи не лячно було їй до рук брати зброю,
там, де служба і світ — просто дві паралелі?
Хай і молодість скаже: а як їй було
пізнавати щасливе потрійне батьківство?
Де все інше — важливе, та все-таки тло,
два синочки і донька — яскравеє дійство!..
Зрілість теж не мовчи! Ти скажи, як тобі
підкорились складні олімпійські маршрути
з континентів, країн і небесних орбіт?
З перемог і поразок, достатку і скрути.
Ліллехаммер, Атланта, Нагано й Сідней,
Солт-Лейк-Сіті, Афіни, Пекін і Турин,
І Ванкувер, і Лондон — Олімп, апогей,
Час відстукував дати, немов тамбурин…
… Запитаю у ста…, ні, напевно, не буду,
Бо її ще нема, не на часі вона,
У мені щось ще є, ще потрібний я людям,
Тож криницю життя дочерпаю до дна…
Сергій Савелій
Від редакції «ХД».
Саме в цей непростий епідеміологічний час випробувань для українського народу і всього людства саме такі стіхотворні стовпчики і наснажують нас вірою та оптимізмом!
