У мене на кухні відбувся теракт. Страшний вибух. Постраждалих нема. Терористом виявився я. Бабахнуло так, що я злетів з третього поверху, ледь не перилами. А кухня — геть залита вишнівкою. Довелося все взяти під особистий контроль. Тобто надихнути кохану помити паркет… Вчора я зцідив вишнівку до пляшки з-під віскі на закрутку. Бо перед тим з іншої пляшки корок вже вистрілив і забив на льоту мушку дрозофілу. Нє, думаю, на закрутку буде надійніше…
І хоч скло в тій пляшці було грубе, її розірвало на друзки. Щастя, що нікого тоді на кухні не було. Навіть киці Ксені. А все чому? Бо, як і весь наш стражденний нарід, не вчуся на власних помилках…
Років тридцять тому я тримав вишнівку в пластиковій пляшці. Помацав – тверда, як коліно столітньої бабці. Ну, я й вирішив спробувати. Тільки відкрутив, пляшка вирвалася мені з рук і, мов ракета, спочатку шуганула до стелі, а потім гепнула мене по голові.
Якби то робив на дворі, то вилетіла б у відкритий космос. Результат: стеля у вишнівці, стіни у вишнівці, я — у вишнівці. Пізніше, коли приводив додому панночок, а вони питали, що це за червона пляма на стелі?, я відповідав:
– Та попалася одна така, що не захотіла слухати моїх віршів.
Лише одна повірила. Тепер змусила мене після теракту збирати розбите шкло…
Юрій Винничук
