Не стало пана Геннадія, останнього з могікан. Міліцейського генерала i двічі губернатора. З тих політиків, хто називали речі своїми іменами, в т.ч. табуйованою лексикою, без зайвих політкоректностей. Але й уміли пошкоджені речі виправляти. Як ми з ним сварилися колись! В бутність Г.Москаля керівником чернівецької тоді ще міліцїї, а я працювала кореспондентом обласної газети.
“Бо ви, журналісти, понаписуєте про нас, ментів…”. Втім, ще того ж дня можна було домовитися про “нормально поговорити”, і таки нормально можна було з Москалем спілкуватися.
… Кажуть, коли його забирали до Києва, на радощах пиячила уся буковинська братва — ось тепер розгуляємося, мовляв. Поки Москаль “тримав Буковину”, місцевий криміналітет не те, щоб сидів зовсім тихо, але й “не борзів по бєспрєдєлу”, як казав пан Геннадій.
З тих, хто не ліз за словом до кишені й професійно користувався небанальним інструментом, нині дефіцитним. Називається “хлопський розум”. Або ж просто був добрим фахівцем з належними освітою і досвідом. В Україні ще десь є такі?
“Я не палата №6 і роблю все, щоб туди не потрапити” — один з його афоризмів, які миттєва ставали мемами.
Спочивайте з миром, пане генерале.
Людмила Пустельник
