У післявоєнні роки в західноукраїнські села з Росії масово присилали різних наглядачів, перед якими ставилося завдання тримати під контролем процеси утвердження радянської влади в сільській глибинці.
Один із них з’явися і у нашому селі з назвою Вікно. Був він з колишніх військових. Мав прізвище Бондар. Української мови не знав, із селянами розмовляв російською. Сильно матюкався. Носив офіцерський кітель без погонів, на який чіпляв портупею, аби підкреслити, що він не проста птиця!
На армійському ремені в нього теліпалася кобура з пістолетом.
Прибулець ходив від хати до хати, придивлявся, хто яким промислом займається, аби обкласти господаря податком або донести на нього у відповідні органи про його благонадійність. За непослух погрожував пістолетом.
Селяни, аби задобрити смотрящого, щедро пригощали його місцевим самогоном-бурачанкою.
Боднарю це подобалося.
Після відвідин кількох дворів він, чеберяючи, брів селом, тримаючись за мури та штахетники. Коли його сили вичерпувалися, він лягав у кювет або в бур’яни на узбіччі дороги і мирно засинав. Очунявши, починав мугикати уривки з фронтових пісень.
«Тьомная ночь», — чулося з кювета із багнюкою, де спочивав уповноважений.
Якось Боднар, будучи під сильним хмелем, брів селом, спіткнувся і упав у калюжу посеред гостинця. Дощова вода освіжила сп’янілого і він почав, як завжди, співати.
«Тьомная ночь», — лунав з калабані його захриплий баритон. Перехожі селяни, натрапивши на фінагента в прикрій ситуації, зводили його на ноги і допроваджували до сільради, де він доночовував на старій вереті, якою була застелена підлога. Наступного дня за ним приходила дружина і, добре висваривши, вела чоловіка додому, гучно матюкаючись по дорозі. Найуживанішим у її лексиконі було слово «блядь».
Кілька днів Бондар не з’являвся на людях через те, що не мав запасного одягу. Його заляпаний болотом кітель дружина відмочувала в цебрі, і після прання чіпляла на паркан, аби той просох. Туди ж вона примощувала і кобуру для пістолєта та портупею.
За любов до співу селяни дали Боднарю іронічне поганяло: Тьомная ноч.
Василь Бабух
