Моє серце вирвали… я кричала, не вірила, не віддавала його, боролася з реальністью… та це нічого не змінило… Ти загинув, Коханий, Героєм, в бою з росіянами. О 5-тій годині ранку 9-того травня. Я не могла повірити, як така чудова Суперлюдина може загинути? Діставай будь ласочка одне із своїх 9-ти життів.. вставай… А як твій розслаблений танець під східну музику зі склянкою рому? Як твій чудовий борщ? Як твоя неймовірна любов до всього живого, до тваринок, людей і рослинок? Як твої розумні плани про те, якою має бути сучасна освіта для художників?
А як твої задумки проілюструвати скандинавську міфологію? Як майстерне копитце, яке ти хвацько формував мачете, щоб розпалити найкрутіший вогник?.. А як відсилки до фільмів «Апокаліпсис сьогодні» та 
«Пропалої грамоти»? Як твої енциклопедичні знання про все на світі? Як це все? Воно не може зникнути… Ти не можеш загинути… Я досі відмовляюся вірити.. я продовжую писати тобі всі свої думки… я досі кидаюся до телефону зі слабкою надією, що побачу твій зелений кружечок в месенджері…
Ти пішов добровольцем… Навіть і мови не було відлиняти… Хоча твоїх документів не було в військоматі, вони їх загубили… Ти міг би не йти… але ти не міг,.. не міг стояти осторонь, коли на твій дім напали… не міг закривати очі коли вбивають і нищать… Спокійно зібрався, показав де приховав для мене смачинки, якщо геть прикрутить і пішов…
І так,.. ти став Супервоїном.. Ходив сам на позиції… Проводив по найнебезпечним місцях військових, смаляв по ворогу, витягав поранених побратимів з поля бою, та добре заливав лою за комір росіянам. Звільняв наші міста… Варив смачні борщі взводу, вислуховував бідоньки, заступався.
У вільні секундочки фотографував квіти і мох, через що твої побратими спочатку сторонилися тебе.., бо ще ж дивний такий… та й довге волосся у хвіст збирає.. Писав оповідки, опікувався приблудними тваринками…
Я відчуваю дику лють, за те, що росіяни знищили таку яскраву і щедру душею особистість, такого полумʼяного Кальцифера.
Відільються вам наші сьози в трикраті…. істоти чортові… нелюди прокляті…
Кохаю тебе безмежно, рідний. Вклоняюся твоїй звитязі і жертві своїм життям. Дякую за те, що жива. Вдячна за те, що боронив нас, боронив Україну. Ти мій Герой, коханий! Не вірю, що тебе нема…
Його звали Вовчик. Володимир Чорний.
Олена Білецька
