Вчора зустрів свого товариша…
Тиждень тому ми бачилися на Проспекті: він виходив з аптеки і ховав до кишені упаковку свічок від геморою…
Так як ми добрі друзі, то я нагадав йому ту нашу зустріч і перепитав, як він себе почуває. Мій товариш на мить замислився і весело відповів: «Усе нормально, геморой поздоровішав».
Ми ще трохи посміялися з того, що рік народження в нашому паспорті вже стає нашим універсальним діагнозом, та й розійшлися. А я подумав, що репліка мого друга – це про наші реформи.
Ми добре виявляємо «геморой» нашого життя, починаємо реформувати його, а в результаті реформ цей «геморой» стає ще здоровішим – він молодшає, у нього з’являються «нові обличчя», і в нього вливаються «нові сили».
«Не живемо, а лікуємося» – колись зранку у «Сові» за кухлем пива любив повторювати інший веселий кадр нашого минулого життя.
А ще я згадав рецепт діда, яким лікували геморой у селі, – своєчасно прикладали лопух. Може, це і є забутий ключ до успішності реформ: «Лопухи» мають йти не в політику, а «в с*аку»?
Валентин Ткач
