Ще розкриваються вечорами білі хрестики матіоли, але вже на дають чманного паху. Ще світяться золотом літа яблука серед зеленого та підчмеленого листя та вже готуються пізнати закон Ньютона. Ще горіх зеленим шатром укриває півдвору, вигойдуючи камінчики плодів, та вже підпалини нижнього листя свідчать про наступ нелітніх сил.
Ще коти вкладаються на прохолодну землю, не відаючи про останні теплі тижні. Ще жоржини м’ко колючаться рожевими квітками та вже нові барабольки цвіту не утворюються.
Ще гарбузи пнуться, як втікачі з в’язниці, куди бачиться, та вже нові квітки — пустоцвіти. Ще сонце вигріває до загару, але вже ранки дихають холодком туманів. Ще ліси стоять зеленими та вже гриби ігнорують царювання зелені.
Ще бджоли гудуть коло останнього, заблукалого цвіту, та вже літають поволі, втомлено… Ще уявляєш себе молодим та вже сивина нотаріально засвідчує інше…
Ще… та і вже…
Василь Чепурний
