Батьки і діти — вічна тема… У сьомому класі в моїх товаришок вже були сережки, а мені чомусь проколювати вуха не поспішали. Однокласниця Оксанка повела мене до якоїсь бабці і та проколола їх голкою через хлібець…
Вдягнула куплені за копійки в сільській галантереї кульчики. Приїхала додому в хустці, до вечора не знімала її. На другий день — швидко в школу…
А потім почався біль, і я показала мамі свої вуха, і лікувала вона їх мені впродовж місяця. А тата мама відразу ж відправила до райцентру… купити мені золоті сережки.
Через пару років, уже старшокласницею, надумала відрізати косу. Попросила ровесницю, яка приїхала до бабусі на вихідні. Та взяла ножиці й відрізала мені волосся.
Коса була до пояса…
Стала – менше, ніж по плечі…
Мама як побачила — ледь не зомліла. І її, і бабусю моя відрізана коса до сліз довела. Я й сама разом з ними розплакалась…
А тато кивнув рукою і сказав: «Відростуть.., розвели тут потоп…»
Сьогодні, біля стоматологічного кабінету, стала свідком сварки мами і доньки-підлітка. Не знаю причини сварки. Мене вразило інше. Вразила мама, яка не зважаючи на сторонніх, прошипіла своїй дитині: «Як же ти мене дістала. Одні проблеми від тебе. Прийдемо додому — мало тобі не покажеться…»
Дівчинка витирала сльози…
А я подумала, що ніколи не боялася йти додому. І коли робила малою шкоду, і коли робила її вже в дорослому віці. І це так багато значить!!!
Дякую, тобі Господи, що ти дав мені таких мудрих, терплячих, люблячих і всепрощаючих батьків!
Тетяна Череп-Пероганич
