— Розкажи мені про Україну, — після концерту просить молодий американець далекого українського походження, коли ми опиняємося біля барної стійки в невеликому клубі на Трініті сквер, що в Нью-Йорку.
— Я там ніколи не був, та й батьки ніколи не були. То все баба, яка малою ще пам’ятала Україну і вчила мене говорити українською… Прабаба з прадідом були родом з Дрогобича. Перебралися до Гамерики після Другої Світової…
— То ти з класичних баняків? — всміхаюся я.
(«Баняками» в Америці і Канаді, називають переселенців першої повоєнної хвилі).
— Ще б пак! Допіру був абсолютно денаціоналізованою, глобалістичною потворою.., але як перевалило за тридцять, то й став замислюватися: хто я? звідки? куди прямую?
— Отак приходить старість… — жартую я.
— Ха-ха-ха. Мене звати Стів, — простягає мені руку. — Я програміст. Працюю на Епл.
— Антін… Можна Орест… — ручкаюся з ним. — Багато хто мене так називає за моїм сценічним псевдонімом…
— Ха-ха-ха, — сміється він щиро, демонструючи бездоганні білі зуби, — я ж не виборець Зеленського, щоб не мати клепки в голові і відрізнити сценічний образ від справжньої людини…
— Це правда, на мої концерти дебіли не ходять… — сміємось разом.
— То яка вона, справжня Україна? От якби однією фразою схарактеризувати її?
Я замислююсь.
— Всяке може буть.., — кажу нарешті.
— Ну, а якщо конкретніше…
— Я ж і кажу: всяке може буть!
— Тобто це та фраза, якою ти характеризуєш Україну?
— Так.
— Тобто це як «хєр знає шо»?
— Ну щось таке… Тобто десь на небесах, може й існує ідеальна Україна, де всі співають у хорах «Калина», моляться в храмах, ходять у вишиваних сорочках, не матюкаються і звертаються до батьків на «ви». Але у житті — всяке може буть. Тут він здає на армію, а тут гроші з бюджету пи*дить. Тут він у вишиванці, а тут вже в храмі Московського патріархату молиться. Тут він російськомовний український націоналіст, а тут голосує за партію Шарія…
— А може то не Україна, а така собі трохи інша Росія, як нам в університеті розповідали. Тільки це закрита інформація. Про неї не воліють казати публічно. Але в колах американського істеблішменту Україну й досі відносять до зони російського впливу….
— А де ти вчився?
— В Гарварді…
— Може й так, — погоджуюся я сумно. Кажу ж: ВСЯКЕ МОЖЕ БУТЬ…
Потім ми довго мовчки цідимо пиво, думаючи кожен про своє.
Антін Мухарський
