Суспільство

За що я люблю Україну

Люди ворогують, б’ються й воюють не тому, що вони різні або мають різні інтереси. Та люди то дуже різні, але це скоріш підстава для спільних дій, ніж для ворожнечі. Проте – ворогують.

А при нагоді переходять до бійки й війни.
І ТІЛЬКИ ТОДІ відмінність стає предметом ненависті.

В Україні ніколи не було ненависті до ІНШИХ. Обережність, осторога, межові звичаї – так; ворожнеча – ніколи. Споконвіку так було з циганами, жидами, москалями, ляхами… з ким тільки не було… до тих пір, до тої міри, поки «гості» не заливали стільки сала за шкуру, що далі терпіти було несила.

Зрозуміло, що «гості» все це добре розуміли, але прийняти й собі такий звичай не спішили. Бо це були, за визначенням, люди зайшлі, а зайшлі вони були тому, що з тих чи інших причин їм удома на своєму добрі не сиділося. І серед них завжди бували порядні й розумні люди, але переважав усе ж таки контингент, якому більше до душі було брати там, де не клав.

Українці теж добре розуміли цю чужинську психологію. І точно так само не могли змінити свою психологію. Зважте самі: якщо українці кілька тисяч років колупалися в землі, сіяли просо, жито, гречку, пасли кіз, свиней і корів, і нікуди не смикались у пошуках удачі, а навпаки, навчалися тримати свою землю в порядку та здоров’ї і отримувати від неї все необхідне, – то як іще вони могли ставитись до зайшлих?

Прийшли обідрані, голодні, злиденні ще й дуже ласкаві та слухняні – що з них узяти? Мабуть, же біда якась їх пригнала, не від доброго життя втекли… Ну, то хай живуть, тут роботи всім вистачить. Бо робота в землеробському суспільстві – головний засіб для прожиття і головна ознака, за якою визначають вартість людини.

Але братись до роботи гості ніколи не спішили. Зважте самі: якщо вони і всі їхні пращурі кілька тисяч років кочували, то звикли саме до такого способу життя – брати там, де не клав. І коли кочівництво себе вичерпало, то вони просто перейшли до іншого способу брати там, де не клав.

Вони стали завойовниками.
Звісно, героїзували організований збройний розбій, увели його в культуру та й отримували з нього все необхідне. Грабунок став ще вищою (та де там!), набагато вищою доблестю, ніж тяжка щоденна праця на землі. Зрозуміло, що навіть правнуки погані тих великих войовників минулого сьогодні не мають жодного вміння чи бажання працювати. У них і генів відповідних уже немає.

Сьогодні розбійницький спосіб життя (брати там, де не клав) перемагає й домінує СКРІЗЬ. Навіть в Україні.

Власне, український землеробський труд уже навіть не головна пожива героїчних народів. Від обдирання трьох шкур і висмоктування всіх соків з трудового люду вони перейшли до більш ефективного безпосереднього грабунку Землі: користуючись машинами й високими технологіями, хазяї життя швидко виснажують планету – її надра, грунти, водні ресурси, ліси…

По Україні топчуться, як слони, свої й чужі олігархи з їхніми холдингами, їх люди давно не цікавлять, та тут і немає вже кого експлуатувати. Гігантські машини потрошать Землю, Природу, творять комфорт для найрозумніших, а після них – хоч потоп.

А від України ще що-небудь залишилось?
Чи наш патріотизм це скоріше фантомний біль, і ото не тратьте, куме, сили?

Василь Триліс

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.