Суспільство

Заблукалий в соснах з яворами

Стоїть на видноті недавній колишній письменницький спілчанський вожак і вдає, що заблукав поміж трьох сосен. То в одній, то в іншій телестудії лукаво знизує плечима, грає на публіку: мовляв, ще не визначився, у який бік податися.

Хоча за спиною вже нарихтовано здоровезного клунка, геть набитого грамотами, медальками, лавреатськими дипломами, депутатськими мандатами від усіх попередніх «злочинних режимів», ще й підпертого етажеркою з власними літтворіннями.

Утім, може, таки й трішечки вагається: до кого пристати, аби те добро… примножити? Кон’юнктура, бачте, річ тонка, тут по-чапаєвськи шаблею не рубанеш – наслідки мають бути гарантовано передбачувані.

Отож, розмірковує, краще ще потупцювати на місці. Якщо дорікатимуть за нерішучість чи за щось прискіпуватимуться, поважно відповість: чекаю на дебати. Солідна відмовка, буцім лише вони підкажуть українцям дорогу.

Куди?
А от не скажу!

А сам собі часу не гає – підкидає дров у багаття. Мовляв, у минулому нічого доброго в нас не було, то нехай усе пожирає вогонь. Як безумні палії сухої трави навесні, без жалю прагне залишити тільки згарище. Виразно подає знак: натомість відросте ЗЕлена, тоді вже заживемо!

Він, можливо, й цього разу не прогадає.
Мабуть, йому вже пообіцяно нову славу, свіжого срібнячка… Гадаю, виправдання придумає. І надалі збиткуватиметься над нами не випареним язиком у традиційних радіозаграваннях: «Що ж ми за народ такий?».

Зенон Михлик, «ГРІНЧЕНКО-інформ»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.