Одеса. Вулиця Бочарова. Мати (30+) і син (близько 8) (звісно, не можна бути на 100% впевненим, що це саме мати і син, а не, скажімо, тітка і племінник) ідуть від проспекту Добровольського в бік «Сільпо», їдять морозиво.
Жінка розмовляє в телефон. Чую: «… Да я би сразу пі*діла тєх, кто откриваєт своі грьобаниє є*альнікі протів зєлєнского».
Зупиняються біля прилавку з овочами, доїдають пломбіри і викидають обгортки просто собі під ноги (!!!)
В цей момент я опиняюся поряд, підіймаю сміття і розумію, що вони уважно на мене дивляться. Говорю: «Перепрошую, але ж смітник зовсім поряд».
Жінка визвіряється:
– Слушай, ето вообщє нє твойо дєло. Ти собрался указивать нам, как жить? Іді в свойом сєлє командуй, а ми будєм жить как хотім, граматєй нах…
До речі, це моя рідна вулиця, жив тут з 1992 по 2010 роки.
Останнім часом аж надто часто кажуть: «Люди хочуть змін, тому проголосували за…».
Цікаво, на які саме зміни очікують ось такі люди?
Сергій Бригар
