Японське слово «камікадзе» означає «божественний вітер». В європейській культурі це слово міцно закріпилось за японськими льотчиками, котрі сідали у безмоторні літаки і підривали ворожі кораблі ціною власного життя. І слово набуло трохи самогубницької конотації, але це трохи хибне уявлення.
Монгольська орда, яка тероризувала весь європейський континент — рухалась не тільки на Захід. Монгольський хан Хубілай двічі завантажував своє численне військо на кораблі і плив завоювати Японію, а японці безсило спостерігали за армадою, яка переважала їхні сили. І двічі у Японському морі налітав тайфун і руйнував весь монгольський флот. Це було настільки дивовижно для Японії, що вони назвали тайфун 
«камікадзе» — божественним вітром, який врятував Японію. І японські пілоти вирішили стати божественним вітром, запозичивши назву.
Пригадую перший тиждень війни, коли найголовнішою зброєю українських військових став уже легендарний Байрактар, якими розбивали першу хвилю нападників і подарували нам надію. І я пам’ятаю як моя обережна надія змінилась розпачем, коли після розбитих перших колон супутникові знімки зафіксували довжелезну, кілометрів на 20 колону російської військової техніки, котра рухалась з півночі українського кордону вглиб. Це було настільки страшно і безсило спостерігати, що я думав: ну бляха, та, першу відбили, але тепер шо?! Що з цим робити? Але вся та здоровенна колона зникла з новин наступного ж дня — її анігілювали українські артилеристи і пілоти байрактарів. Наш божественний вітер.
Те, що сотворили українські військові – справжнє диво міфологічного масштабу. Диво, яке вони продовжують творити, але воно абсолютно рукотворне і їм довелось самим стати богами, щоб це відбулось. І ми зобов’язані перетворити всю країну на пантеон, місце цілодобової і вічної пошани для богів, котрі нас врятували. Безвідносно того, як вони виглядають, в якому поточному настрої чи в якому стані. Кожне місто, кожен курорт, кожна вулиця, кожне кафе, кожна маршрутка повинна стати місцем шанування цих людей.
Пишатись тим, що пощастило жити серед живих богів.
І сумувати за полеглими.
Володимир Гевко
