Старезна абрикоса живе в нашому садку вже за своїми, тільки їй відомими правилами. Колись міцна і дужа, вона радувала нас незабутнім смаком золотих своїх плодів. Відрами збирали, роздавали друзям. Плоди розкішні: великі, як яйце, а вже які солодкі і соковиті…
Але якось, під час грози, в дерево влучила блискавка. І розколола потужний стовбур на дві частини. Розлогі гілки почорніли і висохли. Було дуже шкода нашу солодку абрикосу, ми розуміли, що це кінець… Але чомусь одразу її не прибрали…
І раптом наприкінці літа понівечені гілки несподівано знову почали зеленіти. Це було справжнє диво! Тепер вже руки не підіймалися зрізати дерево з зеленими листками… Лише розчистили сухе.
Минуло кілька років.
Наша золота абрикоса потроху справилася зі своїм каліцтвом. Нема вже тої гордої красивої крони і нема тих врожаїв… Але вона вистояла! Міцне коріння! А ми її любимо ще більше тепер, бо знаємо, як багато вона пережила…
Ці «золоті попки» вранці знайшла в траві після вчорашньої зливи. Люблю їх! Бо вони — як сонце!
Антоніна Палагнюк
