Культура

Латаття біле, лопуцьки, балбатки.., русалчина квітка

Білу лілею, як оберіг, зривали лише в особливих випадках — на важку далеку дорогу, і клали її поряд зі жменькою рідної землі в хустинку, яку тримали за пазухою. Це якраз її Величність, та сама Одолень-трава! А ще стебла використовували як серцевий засіб і… заспокійливе для дуже активних до любові мужчин…

Лілея — квітка волелюбна. НЕ зривайте! Доторкніться її долонями і потримайте у руках, аби наснаги набратися, як це роблю я, як це прагне моя поетична натура. Поговоріть з квіткою, похваліть її красу. Помилуйтеся. І все! В неволі, навіть у склянці води вона швидко в’яне. До того ж, принесена додому, вона здатна заподіяти біду в хаті, таких демонічних властивостей додають їй русалки, адже то «їхня» квітка, і тільки вони мають право плести віночки з лілей!

Біла лілея, на відміну від жовтої, виринає з води о сьомій ранку (можна годинник звіряти) і пірнає під поду вже по 16-ій годині.

А скільки ж ймень у неї: бобряк, блискалка, капелюш, латаття біле, лопуцьки, момеч, омич, опрілух, ломич, збанятник, білі гуски, балбатки, баньки, білоглечики, білозірочник. А коли йдете у дорогу важку, то візьміть однісіньке стебельце, як це робили наші предки, і скажіть:

«Одолень-трава, не я тебе породила, не я іменем нарікала, не я тебе плекала, не я поливала, а породила тебе мати сирая земля, дощі поливали, роса напувала. Я тебе прошу, молю, я тебе восхваляю. А ти підсоби мені, аби все біля мене ладилося, чорним оком не зурочувалося. Одолень-трава, одолій ти злих людей, аби поганого про мене не мислили, проти мене дурного не робили. Стань стіною мені у помочі, огорни, захисти на всій путі-доріженці, аби не боліли у мене ніженьки, серце не в’януло, груди печаль не тиснула. Зніми втому з моїх очей, з моїх плечей, з моїх пальчиків-суставчиків. Пригорну тебе, одолень-трава біля самого серця на всю путь-доріженьку».

Хай цвітуть лілеї, не зів’януть…

Аліна Третяк

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.