Новини Суспільство

Як «хом’ячок» завадив хлобиснути шмурдячок

Задовго до коронавірусу я поводився обережно, і написав був якось навіть статтю: «Незборима проблема ручкання». А тепер це знову актуально.

До війни у Львові, коли люди здибалися на корсі, то вистачало тільки трішки підняти капелюх і сказати з легким поклоном: «Моє шанування, пане меценасе!» альбо «Цілую ручки, пані докторова!», частіше остання фраза звучала так: «Ці’ручки, пані докторова!» А часом взагалі без слів обходилися, лише усміхалися одне одному і обмінювалися поклонами.

І не конче було ручкатися.

Одного разу після того, як з’явився вірш «Убий піда*аса» — а ледь не усі телеканали розповіли про те, що мене допитувала міліція — мене стало пізнавати ще більше людей. І якось перестріло мене біля гастроному двоє алконавтів – таких типових, що глянеш на них і не помилишся, яке їхнє улюблене гобі.

«Прошу пана, – сказав один з них, трохи заплітаючись, – можна вам потиснути вашу мужню руку?».

Я отерп, бо мені зовсім не хотілося тиснути руку людині, яка невідомо що тією рукою робила, а я вийшов з хати з чистюськими руками, а сніг якраз розтанув і не було б навіть чим ті руки змити.

На щастя, руки мої були в кишенях. І я бовкнув таке, що ввело алконавтів у ступор: «Вибачте, але в мене в руці хом’ячок, я його несу дитині».

«А-а, – закивали вони головами, – розуміємо. То ви що ж – з нами навіть сто грам не вип’єте?» І один з них, відхиливши полу плаща, показав пляшку шмурдяку.

Я скорчив якомога печальнішу мармизу і, зітхаючи, відповів: «Ні, бо в в другій руці теж хом’ячок!»

Юрій Винничук

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.