У дні недавнього обухівського новелістичного Фестивалю побували і в Музеї Андрія МАЛИШКА.
Гарний музей. Шанують люди знаменитого земляка. Особисто я не такий уже й прихильник його творчості, але є жмут ліричних віршів — справді шедеври (хоч би й відома «Пісня про рушник» чи «Ми підем, де трави похилі»). Більше, ніж поезія мені імпонує його запальний характер. А розповідей про Малишкові «вибухи» не бракує. Безперечно, це від батька Самійла — крутенький був у чоловіка характер, чи й не свавільний. Недарма один із старших синів, Петро, у 20-х роках був розбійником, таким собі Кармелюком на новий лад — грабував лише новоспечене більшовицьке начальство...
Сталінський орден Андрія МАЛИШКА
