Як чвалить час! І як усе міня! Часто одним хапом: не сонце на місяць, не світло на темінь, навіть не літню палінь на зимову дюдю, а щось глибинне, тектонічне. Щось, на чому стоїмо, за що чіпко тримаємося у тій космічній гонитві на дистанцію від потопу до «життя вічного».
«Фронтовики» в музичному тилу
