Це цілком в їхній логіці… Бити по святинях «русскаго міра», штоб люд православний вознєнавідєл проклятих укров. І вєдь вознєнавідєт! Ось в чому парадокс «загадочной русской душі», яку «умом нє понять». На цьому парадоксі — перевертати все з ніг на голову і невпинно брехати, брехати, брехати — тримається «русскій народ». А хто у нас батько Брехні? Так отож…
Цей вірш не має дати написання. Але писався десь між 1995-96 роками, ще у Мені. Та не дописався, тому й без дати. Я тоді не розуміла, чому таке страхіття налягає на душу. І не дуже переймалася, що не дописався. Скільки разів за цей час натрапляла на нього, але не бралася доробити. А вчора кожен рядок свердлом у мозок – більшість своєї поезії знаю напам’ять. Знайшла блокнот, перечитала…
Чому корисно нині читати Пушкіна? Принаймні літературознавцям? Розширюються горизонти, ми краще розуміємо, що відбувається. Пушкін — імперський поет — за спостереженням Маланюка, Шкандрія і Гокенсон Каті, поет, що вплинув на Росію в культурному плані так само сильно, як Петро І у політичному. Він не тільки започаткував претензії росіян на особливу чутливість і спроможність сказати все про всіх, а й створив той жаргон, яким і послуговується населення Рос. імперії включно з СССР і оновленим імперським варіантом Росії зразка Путіна.
Завершується ще один тривожний день, переповнений війною, «зерном» і «культурою». Етери знову переробляють непотреб. Це навіть не дискусія, а просто говорильня навколо пустопорожньої сентенції штибу «я не боюсь міністра культури , але боюся культури міністра». Саме так можна було б розпочати й завершити всі розмови навколо «культурного» міністра.
Посол України у Великій Британії Вадим Пристайко свідомо зробив зауваження Володимиру Зеленському щодо його саркастичної ремари на адресу міністра оборони Британії Бена Воллеса. Вадим Пристайко хоч і дипломат (міг i не втручатися y справу), але він зроблений з прісного тіста: честь, достоїнство. Вадим не дався топтати себе різним там єрмакам, приймакам… Це Дмитро Кулеба гнучкий і твердошкірий, який усю наругу над собою стерпить.
Першим містом, яке ми побачили в Норвегії — Осло. Але знайомство зі столицею було коротким і ми поїхали далі в глиб країни. На зворотній дорозі будемо мати тут більше часу, і напишу згодом детальніше. Отож, Норвегія, як і Швеція, є парламентською конституційною монархією. Глава держави — король. Про це я знала. А от, що Норвегія отримала свою незалежність лише у 1905 році — стало відкриттям.
