Чому корисно нині читати Пушкіна? Принаймні літературознавцям? Розширюються горизонти, ми краще розуміємо, що відбувається. Пушкін — імперський поет — за спостереженням Маланюка, Шкандрія і Гокенсон Каті, поет, що вплинув на Росію в культурному плані так само сильно, як Петро І у політичному. Він не тільки започаткував претензії росіян на особливу чутливість і спроможність сказати все про всіх, а й створив той жаргон, яким і послуговується населення Рос. імперії включно з СССР і оновленим імперським варіантом Росії зразка Путіна.
Пушкін — автор неймовірно легкої поезії, навіть якщо вона політична. Нагадаю, що Шевченко не любив Пушкіна саме як автора поеми “Полтава”, хоча й намалював портрет Мотрі Кочубеївни (у поемі Марії) під впливом цього твору.
Річ у тім, що Пушкін починав як антимонархіст, ненависник Олександра І, але капітулював перед Ніколаєм Палкіним і все, до речі, через своє кохання до Наталії, мати якої не хотіла шлюбу доньки з чоловіком, який у царя — у “чорному” списку. Поема “Полтава” — перший зразок пропагандистської поеми в рос. літературі, написаної буквально за кілька тижнів — не в останню чергу на противагу поеми Рилєєва “Войнаровський”.
У цьому творі експлуатується історична міфологія на повну силу, як це і прийнято в рос. пропаганді. Загалом Пушкін орієнтувався на нині забуту повість Аладьїна “Кочубей”. Мазепа у Пушкіна — мелодраматичний лиходій, нікчемний і злобний старий, котрий мстить прекрасному і ясночолому Петру за те, що той смикав гетьмана, як кота, за вуса. Мазепа у Пушкіна і сексуальний збоченець (хоча сам Пушкін був атеїстом, проте скористався легендою про зв’язок гетьмана із власною похресницею, що вважалося у ті часи інцестом), і грошолюб — чого вартує сцена допиту “патріота” Кочубея Орликом на предмет скарбу, закопаного в Диканьці, нарешті Мазепа — підлий зрадник свого благодійника, імператора всеросійського Петра І, перед яким Пушкін схиляє свою голову і загострює перо не через пристосуванство, як це було у випадку Миколи І, а тому, що Петро І його захоплював насправді.
Петро І був для Пушкіна зразком до наслідування. Адже цей імператор прорубав “вікно” у Європу — прочитайте “Мідного вершника”! Розгром Карла ХІІ надав легітимності Росії як європейській державі. Петербург — місто, звідки “грозить ми будєм швєду!”
Як поступово відбувається демонтаж Росії. Швидше б шведи вступили в НАТО. Українці допомагають у цьому шведам, реалізуючи давні плани Мазепи і Карла ХІІ. Цей крок остаточно вижене Росію з Європи, розвінчає міф про європейську Росію, яку витворив фактично Петро І, якого підтримали еліти і поет Пушкін. А пам’ятничок Пушкіну у Києві треба демонтувати. На його місці має стояти пам’ятник Мазепі.
***
Шкода, що наші видавці перекладають лише те, на що можна отримати іноземний грант. Але є навіть невеличкі статті, напр., Джона Паулса, проф. рос. літ-ри в Цинцинатті, який ще у 1960-х роках написав блискучу працю про історизм поеми Пушкіна “Полтава”. Конкретно він написав про недобачання знищення Батурина і Січі, загалом тиранії Петра І рос. генієм, порівнявши вірші Пушкіна зі статтями істориків-прапагандистів як сталінського замісу, так і пізнішого радянського часу: Сергієм Миколайовичем Бєлоусовим, що очолював Ін-т історії України у 1936–1941 рр., і радянським воєнним істориком Бєскровним, а ще із червоним істориком Антоном Козаченком.
Дуже прикро, що наші сучасні історики, автори статей до найновішої “Енциклопедії історії України” не знають таких цікавих публікацій, як згадана стаття Паулса. Написали б у статті про Козаченка, що його погляди на Полтавську битву цілком збігаються із поглядами Пушкіна в поемі “Полтава”.
Про що це свідчить? Були часи, коли поезія визначала історіографію. Пушкін породив російських і укр. радянських істориків-пропагандистів у питаннях рос.-укр. взаємин і так званої спільної рос.-укр. історії. Відповідно Шевченко породив укр. історіографію Антоновича і згодом Грушевського. І скажіть після цього, що поет не є істориком! Царство духа поширюється і на історію також.
Роксана Харчук
