Всі поети – онаністи (шучю). Писати гарні вірші можуть виключно невпевнені в собі люди не щасливі в особистому житті. Тобто вони можуть удавати, буцім щасливі, але насправді – нещасні. Натомість прозаїки – ті ще їб..ки, які полюбляють жорстоке порно не тільки на екрані монітора, але й в реальному житті.
Поезія за муром, наче звір
з іржавими голодними очима,
в її утробі скло загаслих зір
і леза крил старого херувима, –
затисла горло місячне, немов
рука коханки, і щелепи вовчі
зціпила, і солодку п’є любов,
і дивиться в його безумні очі.
“Ми під обстрілами щодня, а ви зрадники!” -1. “Через таких, як ви, нас убивають рашисти!” – 2. “Мало того, що покинули Батьківщину, ще й гавкаєте щось там на фб?!” – 3. “Зеленського критикуєш? російський наратив! А чого путіна так часто не лаєш, кремлівська запроданко?” – 4. “Виїхали? То пельку стуліть і гроші присилайте на війну, все!” – 5. І т.д.
