І як би нам всім хотілося, щоби в старому році залишилася страшна війна, всі біди, хвороби, негаразди, невдачі, зради, кривди та неправди. Лукаві та непорядні люди… Щоб з боєм годинника о 12 ночі все зняло як рукою. Але лише діти вірять у новорічні казки та всесильного Санту. У вселенську щирість та доброту, у таїнства та чудеса новорічної ночі. Та світ сьогодні жорстокий…
Оцей новий-новісінький дорожній знак з’явився тут якихось 2 тижні тому. За 50 метрів від місця, в якому сходяться 3 вулиці – Зв’язківців (м.Київ), Авіаконструктора Антонова (с.Чайки), Івана Багряного (с.Петропавлівська Борщагівка). «А до чого тут вулиця Пушкіна?» – спитаєте. Ані до чого!
Загорнуті троянди в целофан,
Шматок кашне з-під кожуха старого.
Се не поет! Істерик і профан!
Минайте. Пріч. “Сахайтеся від нього!” –
Кричали стрічні згарячу, в серцях,
Всі розпавичені, в містечку добре знані.
Поет вростав у землю. Наче цвях,
З землі стирчав. І був він – рана в рані.
А наші медіа таки неперевершені майстри, як кажуть подоляки, “мочити коні”. Гучніше од Вифлеємської коляди розповістили про звільнення заштатного викладача славного університету. Роздмухали се чадиво до масштабів маркесівського “скандалу сторіччя”. Покроково, посекундно, скрупульозно документуючи кожен пчих.
На саме Різдво (по старому стилю) 2008-го року я прилетів до жаркої і сонячної Африки. Прилетів до міста Пемба в Мозамбіку. З метою попірнати в Індійському океані, і подивитися на рибів (я тоді серйозно займався дайвінгом). Але через помилку туроператора опинився зовсім не там, де хотів. Не в Мозамбіку, а в Танзанії.
