«…Сучасна українська література нагадує вигрібну яму…» (Ольга Слоньовська)… Вже стонадцять разів писали про тих, кому писати, а кому «якщо можете – не пишіть». Та споконвіку в багатьох людей, яким Бог не дав таланту, душа проситься щось заримувати чи написати прозою. Всіх вас я поважаю і ваше прагнення розумію, хоча далеко не всі твори вважаю літературою, та нехай вже критики і час розставлять вірні акценти.
Кожного разу, коли читаю високочолу аналітику у Фейсбуці, мене теж тягне висловитись про перспективи світового глобалізму… То я тоді заходжу на аккаунт сільської барахолки, і читаю там таке: «Продам свиню. Живу або зарізану. По вашому желанію»…
У Фейсбукові в черговий раз розпочався похід Діогенів: шукають чесних і розумних… Коли втретє потрапляю на подібний допис (а зараз тьма всіляких конкурсів на всілякі посади), пригадав дуже повчальну історію з моєї юності. Працював у районній газеті. У відділі сільського господарства. І раптом дзвонить редактор і каже: мчи на пленум райкому партії.
Україна дозволила ексгумацію останків жертв Волинської трагедії і нас чекає чергове коло запалених реакцій і оцінок цих історичних подій. Невідомо, чи зараз справді слушний час для цього, враховуючи перебування величезної кількості українських біженців на території Польщі та імовірні конфлікти. Але, схоже, Польща просто скористалась вікном можливостей, бо воно було закрите і невідомо як буде далі.
