Після того, як Верховна Рада проголосувала за впровадження е-декларацій для представників громадських організацій, грантоїди і реєстрові антикорупціонери за долари неабияк сполошилися.
Усе від страху, що громадськість, якою вони так прагнуть маніпулювати, дізнається, що їхні нерухомість, годинники та придбані для жінок і коханок предмети розкоші не на багато дешевші, ніж у депутатів і чиновників, які вже подали електронні декларації і шокували українців.
Шок в антикорупціонерів за наймом пройшов швидше, ніж у решти українців. Нині вони знову як ні в чому не бувало очолюють хлібні напрямки боротьби із замовленими жирними котами.
Бути полум’яним борцем, виявляється, дуже комфортно, якщо ти при цьому належиш до касти високооплачуваних і не вилазиш із телеекранів. Страх бути підловленим на нечистоплотності жорстко нівелюється бажанням рубати закордонну капусту далі й далі. Тим більше, якщо твій зад прикривають створені за цим же принципом профінансованої вседозволеності цілі антикорупційні структури із захмарними зарплатами з виходами на щедрі закордонні амбасади. Дуже вже комфортно, якщо твої покровителі ще й обіймають найвищі посади у владі, з якою ти буцімто борешся.
То скільки в Україні коштує індульгенція на платну антикорупційність?
Тривалий час телеглядачі захоплювалися сміливістю, а головне, поінформованістю – до документальних подробиць – Сергія Лещенка, журналіста, який свого часу потрапив у цей антикорупційний шоколад. Не покладаючи рук від грантів, він безжально викривав окремих чиновників, які набивали свої кишені, замість керувати державою і держпідприємствами чи навіть силовими структурами. Аж Савік Шустер обливався холодним потом. Але до «списку Лещенка» потрапляли далеко не всі жирні коти держави. Його телевізійне правосуддя було дуже вибірковим і не задокументованим. Тому і про його так звану антикорупційну діяльність краще розповісти документально.
Зараз Сергій Лещенко посунувся у тінь. У першу чергу через те, що канал Шустера, який був його улюбленим майданчиком, віддав кінці, як казав відомий радянський артист Євгеній Лєонов про серце після прийому спирту, змішаного з білим міцним й ацетоном: «Ну, хай хто хоче шукає – не найде, де серце». Так і канал Савіка: хай хто хоче шукає – не найде.
Лещенко стрімко розпочав сходження на владну піраміду із шикарною антикорупційною легендою, але не знав, що там Ганнуся вже розлила олію…
Тепер до фактів.
У місті Києві на вул. Івана Франка,11, в елітному районі, у буферній зоні Софії Київської, збудували такий собі 8-поверховий житловий будиночок клубного типу люди, наближені до кришталево чистих у корупційному сенсі Дмитра Фірташа та Сергія Льовочкіна. Джерелом фінансування, а це, як написано в документах, кредитні кошти у сумі 5,5 мільйона доларів США, були отримані від латвійського банку АТ «TRASTA KOMERCBANKA», який теж дуже причетний до вище згаданих енергетичних та державних діячів. Дозвіл під спорудження такої нерухомості було отримано у 2011 році, у часи, коли главою АПУ був якраз Сергій Льовочкін.
Перманентні протести небайдужих киян та активістів на волонтерстві нікого не зупинили. Позицію громади до уваги не було взято. Сергій Лещенко, наприклад, мовчав, як лящ об лід. Чи не тому, що громадська організація «Демократичний альянс» стрімко перетворилася на політичну партію теж у 2011 році. Ну, знову ж після призначення Сергія Льовочкіна главою АПУ. Багато в Україні подібних збігів.
Більше того, невдовзі Сергій Анатолійович тихо заїхав в одну з квартир у цьому такому усьому антикорупційному будиночку. Причому для нього, напевно, завдяки його принциповій громадянській позиції, сума знижки склала від 2,3 до 5 мільйонів гривень. Що ж, знаєш, де прикуп, будеш жити у центрі Києва.
На той час народний депутат Сергій Лещенко, він же член правління політичної партії «Демократичний альянс», схоже, ще не гребував і відкритим альянсом із Фірташем та Льовочкіним. Та й про те, що невдовзі доведеться складати е-декларацію про буремні роки, проведені у телевізійних баталіях з олігархами, йому, схоже, не снилося і в страшному сні. Він ні сном, ні духом не сподівався, що активісти з Верховної Ради підуть по квартирах, у тому числі й по його. А заплатив наш Дон Кіхот за квартирку № 11 площею 192 квадратних метри 7 мільйонів 550 гривень, що, до бурхливої діяльності Гонтаревої, було шаленими грішми. Якщо ти, звичайно, не антикорупціонер за наймом. Якщо так – тобі ще й можуть зробити знижку у кілька мільйонів.
Це до того, що, за інформацією із сайтів агенцій нерухомості, вартість квадратного метра у цьому будинку складала на той час 2000–2500 доларів США. Отож, заплатити наш набувник нерухомості мав би від 10 до 12 мільйонів гривень. Але не Лещенко.
Не так давно історія з квартиркою сплила. ЗМІ, обділені антикорупційними грантами, зробили справжній геволт з цього приводу. З’ясовувати ситуацію з розкішним житлом взялася прокуратура. Громадськість, гранти якої, у кращому випадку, обмежуються 300-ми гривнями за вихід на акцію, очікувала серйозного розбору польотів. Але як швидко скандал зчинився, так він і швидко скис. Слідчі скромно оприлюднили інформацію, що ніби то фінансових порушень при надбанні житла не виявили і покупець відзвітував за гроші, витрачені на купівлю. Нехай навіть заощадженнями своєї громадянської приятельки.
Громадськість цю наживку проковтнула мляво, але проковтнула. Лише невелике коло поінформованих задумалося, чому Прокуратура і НАБУ у випадку Лещенка дотримується «омерти»? Можливо, тому, що і самі змушені плисти курсом, відміряним нашими західними партнерами, а можливо тому, що на такому постійному гачку з такою помітною для преси блесною Лещенко є для них більш комфортним і керованим. А в разі чого, його завжди можна буде легко витягнути на берег. Наші силовики теж живуть не поза корупційним контекстом. Тому спокійніше відпустити таку невелику говірливу рибу, окресливши їй фарватер.
Нині ще літо, і, схоже, відпочивши із диск-жокейкою на кращих дискотеках Ібіци чи деінде, наш герой в останні дні завзято почав курсувати державою. Днями він відвідав Буковину в намаганнях поповнити ряди їхньої з Льовочкіним партії. Ну, й заодно віддати шану краю, де до корупційних небес зростав небайдужий до нього Дмитро Фірташ.
Гірське повітря паморочить голову.
Якщо ж цей ефект підсилити хорошим місцевим вином чи цуйкою, можна наговорити всякого. Тим більше Савіка, який завжди зупиняв остапів, яких несло, там не виявилося. Тому лексика гостя амплітудила від сварки за білизну в єврейському дворику до звинувачень на рівні міжнародної політики.
Мовляв, Чернівецька область уже не наша, у половини громадян румунські паспорти й номерні знаки, тут ніхто нічим корисним для України не переймається, а всі під наглядом «смотрящих» пилять ліс і переправляють контрабандні цигарки. Буковинців було звинувачено у відсутності патріотизму і в намаганні зі шкурних економічних мотивів відділитися від України і приєднатися до Румунії.
Російсько-румунський місцевий піп Михаїл щось подібне не ризикує говорити навіть своїм монахам після Великоднього розговіння. Це делікатна тема, яку педалювати як антикорупційну говорильню не варто, тим більше, що на теперішньому етапі українсько-румунських стосунків за нинішнього румунського президента всі гострі кути майже прибрано. Румунія – член НАТО, наш стратегічний партнер, з яким ми вибудовуємо добросусідські відносини, а з європерспективою України навіть побутово-фольклорні, літературно-мистецькі, навколо політичні розмови про сепаратизм ніякої перспективи наразі не матимуть.
Так, у буковинців є економічні проблеми, область депресивна, інфраструктура вбита, ліс – чи не єдине джерело корупційних інтересів. Дуже мало хто з буковинців може за раз витратити у київському Ле Сільпо 60 тисяч гривень на продукти і пійло, як той-таки Лещенко. Але перш, ніж сумніватися у тому, чи є вірними Україні мешканці цього багатонаціонального краю, варто було б знати, що на Східному фронті у битві з російським агресором геройськи полягли буковинці різних національностей, у тому числі й румуни.
Румунський президент Клаус Йоганніс – не Віктор Орбан, який проводить а ля російську паспортну інтервенцію у Закарпатті і Тімішоарі, тому тут порівняння не доцільні. Якщо звичайно боси Лещенка не збираються затягувати Україну в ЄС кавалками.
Мешканці краю розцінили такі заяви політика як образу честі й гонору. А на цей аспект буковинського характеру Лещенко мав би звертати увагу. Як і на два знаменитих місцевих вислови. Перший: «Єсть на свєте двє століци – Тель-Авів і Черновіци». І другий: «Той, хто в Одесі – фраєр, у Чернівцях – єлє-єлє поц».
А так – чергові граблі.
