З самісінького мого дитинства мої бабусі власним прикладом вчили мене бути головним кухарем у домі, мати справжнє задоволення від готування їжі, бути при ділі та ще й залишатися в біса крутою жінкою.
Обидві бабусі народилися й виросли в колишньому Радянському Союзі, де життя ні до кого не було привітним, а що вже казати про євреїв. Наприкінці 70-х обидві половини мого роду покинули Україну.
Татові батьки, Фаня й Петя, іммігрували до Ізраїлю, а мамині, Міра та Ісаак, переселились до Штатів. Я дякую долі за мої тісні стосунки з бабусями, а ще більше вдячна їм за можливість не раз посидіти в кожної за столом.
Не забуваймо, що готування їжі – це робота, для багатьох невід’ємна від патріархального гноблення, а для деяких жінок це просто домашній обов’язок, що не підлягає ніякому обговоренню. Я добре знала людей, які й сьогодні переконані, що «місце жінки на кухні». Якщо ви не згодні з цим твердженням, то навряд чи перебування на кухні принесе вам задоволення.
Якщо ви не любите готувати, я не вмовлятиму вас іти на кухню. Я не бачу якоїсь важливої різниці між тими, хто готує, й тими хто ні. Я твердо переконана в тому, що всі мають рівні права й однакову вагу в суспільстві, а до того ж люблю готувати їжу, тому охоче поділюся тими уроками від моїх бабусь.
1. Готування їжі поліпшує самооцінку, і це добре
Мої бабусі любили позитивні відгуки. Вони готували з гордістю й розраховували на визнання своєї роботи. Компліменти сприймали як належне, і цей їхній комфорт контрастував з уроками, які мені давало життя як жінці. Різними способами, то явно, то приховано, воно вчило мене, що жінці не пасує бути гордою, сильною й захоплювати всіх своїми подвигами. Це особливо помітно в професійному середовищі, де я не раз спостерігала, як розгублюються жінки від похвал і шанувань, а чоловіки свої успіхи святкують значно впевненіше. Коли жінці роблять комплімент, у неї часто виникає інстинктивне бажання заперечити, відмовитись або ж переадресувати похвалу ще комусь.
2. Любите готувати? Це ще не значить, що ви антифеміністка
Кілька років тому акторка Кейлі Куоко Світінг («Теорія великого вибуху») дала химерне інтерв’ю для «Червоної книги», де стверджувала, що вона ніяка не феміністка вже хоча б тому, що з задоволенням п’ять разів на тиждень готує вечерю своєму чоловікові. Потім вона ще вибачалась за свої коментарі. Це не єдиний випадок, коли любов до кухні розцінюється як антифемінізм. Звісно, все визначає контекст, і бувають обставини, коли жіноча відраза до кухні може бути рятівною. Так от, поки що я на це дивлюсь інакше.
Мої бабусі були в своїх домах головними кухарями з двох основних причин. Вони справді щиро любили готувати – і вміли готувати неймовірно смачно. Бо коли б це було не так – хіба завдавали б вони собі клопоту з тією кухнею? Я не скажу напевне, але знаючи їх, переконана: це неможливо. Обидві мої бабусі чітко розділяли домашні обов’язки з дідусями. Чи була то абсолютна рівність? Навряд. Чи існував у них принцип рівного поділу домашньої праці? Жодного сумніву. Цього принципу дотримувались і мої батьки. Поміж іншим, це була мені наука, що любити домашню роботу – гарно; але це не означало, що я маю нести відповідальність за всяку іншу домашню роботу. А ще з цього виходило, що можна любити готувати й водночас служити ідеалам гендерної рівності.
3. Готування додає поважності
Мої бабусі прищепили мені переконання, що освіта освітою, а треба навчитися щось робити своїми руками. Коли хоч у якійсь дрібниці робишся незалежним від інших, це вже саме собою додає тобі сили (я й досі шкодую, що студенткою не вивчила механіку автомобіля). А ще ж ти й іншим можеш допомогти! Як казала Елеонора Рузвельт: «Бути корисним – це нагорода собі, бо з цього починається щастя».
Колись в СРСР усі дорослі повинні були працювати. Попри безумовний патріархат, жінки складали значну частину трудового світу. Фаня працювала все своє доросле життя, а коли нарешті переїхала до Ізраїлю, то не могла зупинитись. В сусідському середовищі за нею стала слава дивовижного кухаря – і вона зрозуміла, що може робити бізнес на своїй майстерності. Мавши підприємницьку жилку, моя бабця на крихітній кухні в своїй крихітній квартирі заходилась виробляти й продавати пельмені (це такі пампушечки з м’ясом), вареники (вони схожі на пироги), налисники (та саме, що й млинці) та пиріжки (булочки з начинкою). Баба Фаня робила гроші з тієї роботи, яку сама найбільше любила, а я ще довго не могла усвідомити, який це мало вплив на всю мою професійну діяльність.
Мені було 27 років, коли я кинула свою «гарну» роботу в індустрії розваг і зробилась приватним шефом. А баба Фаня з минулого підказувала мені, що кухня – це може бути більше, ніж улюблене хобі, що я можу розбудувати бізнес на тому, що сама люблю, і що мало що в житті дає жінці стільки впевненості й сили, як посада сама-собі-начальник.
4. Готування їжі може бути актом любові до себе
Фемінізм навчив мене впізнавати й фільтрувати тихенькі (й не дуже тихенькі) скигливі голоси на зразок: Ти не така гарна, як слід… Твоє тіло не таке гарне, як могло б бути… Твоя робота не варта того, чого варта чоловіча… Твої оповідання не такі цікаві, як чоловічі… В залежності від раси, статі, сексуальності, любов до себе може бути радикальним актом. Потрібна певного ґатунку хуцпа, щоб сказати: «Я достатньо гарна яка є, і я не маю жодної потреби вигинатись, аби догодити вашим смакам».
Мої бабусі навчили мене, що готування й споживання доброї їжі поліпшує нашу здатність відчувати (це стосується не тільки дієти). Вони навчили мене, що секрет чудової страви – в чудових інгредієнтах, що це аксіома здорового глузду. Вони показали мені, як базарювати, вибираючи найсвіжіше, і що продукти по сезону завжди смачніші. Вони показали мені, як зберігати їжу, щоб вона довше залишалась чудовою їжею. Вони навчили мене, як не спокушатись на зайве й бути ощадливою. Вони заохочували мене до сміливих експериментів у власному харчуванні. Вони показали мені, як не тратити ні копійки даремно. Вони навчили мене, що треба вміти також подавати. А найважливіше – вони показали мені, що чудова приготовлена дома своїми руками їжа може багато чого змінити на краще.
Коли я готую, я ретельно стежу за тим, які складові вводитиму в своє тіло, і це допомагає мені вибирати улюблене і в такій кількості, яка буде мені на добро. Це вже саме собою поживно, в прямому й переносному сенсі. І коли я їм чудову страву, я відчуваю догляд. Я доглядаю себе!
Переклад Василя ТРИЛІСА
