Російська імператриця, німкеня за походженням, Катерина ІІ започаткувала політику переселення до Росії європейського, в першу чергу німецького, населення. У 18 ст. якось ще не склалося з інтернетом та телебаченням, тому було надруковано текст маніфесту від 4 грудня 1763 року у кількості 100 примірників англійською, французькою, німецькою та російською мовами і наказано поширити їх дипломатичним представництвам.
«Не только известным учинить внесением его в тамошние газеты, но и всевозможное старание прилагать, чтобы оный непременно своё действие иметь мог».
Однак жителі Європи не виявили особливого бажання покинути рідний край і поїхати у невідому та дику Росію.
Тому 22 липня 1764 року публікують другий «викличний» маніфест, у якому пропонуються фантастичні умови для бажаючих переселитися. Цей «рекламний крок» виявився неймовірно успішним і викликав «справжню втечу до Росії».
Переселенцям пропонувались такі умови:
— вільне поселення у будь-якій місцевості Російської імперії;
— свобода віросповідання і право будувати свої церкви;
— звільнення від податків протягом 30 років;
— безвідсоткові позики на 10 років для будівництва;
— відшкодування вартості проїзду для людей та їх худоби і майна;
— звільнення від обов’язку служити в армії;
— право на самоуправління;
— право виїхати з Росії при бажанні;
— ці права і привілеї поширюються на нащадків поселенців, народжених вже у Росії.
Німецькі, та й інші колоністи, ще не знали крилатої фрази сучасності — «Россия кинет тебя, сынок».
Насправді виявилося, що селитися вони будуть не де забажають, а де їм дозволять. Займатися довелось не звичними ремеслами, а хліборобством, що призведе до бідності в середовищі колоністів, орієнтованих на заняття ремеслом.
«Будущая отчизна колонистов в манифесте была расписана яркими поэтическими красками, как сказочная страна с молочными реками и кисельными берегами (Schlaraffenland). И хотя многие из прибывших поселенцев были подготовленными ремесленниками, из-за отсутствия сельскохозяйственных навыков их труд долго оставался невостребованным» — це вже висновки, які з’явилися небавом.
Перші колоністи зіткнулись з великими труднощами. Виявилось справжньою проблемою розселити і облаштувати таку масу людей (22 800), тому подальша рекламна кампанія була згорнута і потік переселенців призупинився.
***
Предки Ніколая Луфта, які вирішили спробувати щастя на чужині, походили з Німеччини, земля Гессен. Серед тих, хто склав їм компанію були теслі, ковалі і представники інших ремісничих професій.
До переїзду їх спонукали різні причини, відсутність роботи, бідність, навіть голод, переслідування за віру, тощо. Однією з важливих умов переїзду було те, що землю надавали тільки одруженим, тому тільки у місті Майнц у 1766 році було швидко зареєстровано більше 300 шлюбів. Були випадки одруження 16-17 літніх підлітків.
Для емігрантів надано кораблі, які з міста Любек перевезли їх разом із худобою, кормом для неї та майном до Санкт-Петербурга. Родина Луфт зберегла в спогадах навіть назву корабля та ім’я капітана – «Цитадель» Григорія Бухаріна. Вони прибули до Росії 13 вересня 1766 року.
Там їх поставили на облік і почали розподіляти на місця для поселення. Більша частина відправлена до Саратова, де було створено маленьку німецьку республіку.
***
Предки ж Ніколая потрапили до України, на Чернігівщину.
У складі сім’ї був Іоган Петер Арнольд та його дружина Єва Росіна Реєг (дівоче прізвище) з дітьми від першого шлюбу Іоганес Луфт та Іоганес Георг Луфт 18 та 14 років відповідно, та їх спільним сином Іоганом Філіпом.
На території сучасного Бахмацького району було створено шість німецьких колоній – Біловежі, Городок, Кальчинівка, Рундевізе (лютерани), Великий Вердер (Грос Вердер) та Малий Вердер (Кляйн Вердер), (католики), пізніше, в Роменському повіті ще й Хрещатик (Хрещатен).
Іоганес Луфт одружився і залишився в Біловежах, а предок Ніколая Іоган Георг Луфт переїхав до Городка, де мешкав до 1816 року.
Рік заснування Біловезьких колоній коливається у різних авторів між 1766 і 1767 роками. Засновниками були 72 родини, переважно з півдня землі Гессен і Райнланд.
Це була маленька Німеччина серед навколишніх українських сіл. Для цих колоній було виділено 6600 десятин землі (близько 77,5 десятин на сім’ю) з урахуванням збільшення сімей. З часом цей розрахунок себе не виправдав, наслідком цього було утворення дочірніх колоній в інших регіонах.
Дванадцять років потому була заснована ще одна колонія — Хрещатик, яка розташована на відстані приблизно 80 км на схід від перших колоній. Населення його вже було змішаним з українським.
Колоністів, які володіли ремісничими професіями, поселили в колонію Городок (інша назва Катеринполь). Планувалось, що їхня професія сприятиме благополуччю, тому землі їм виділили менше, однак розрахунок не справдився і мешканці Катеринполя були найбіднішими серед решти колоній.
Син Георга Луфта, Філіп, у 1809 році одружився, а наступного року в нього народився син Генріх, батько прадідуся Ніколая. 1871 року імператор Олександр ІІ своїм указом відмінив усі привілеї колоністам і перевів їх під загальне управління на правах селян Російської імперії. («Россия кинет тебя, сынок» – 2)
Указ зруйнував надії багатьох.
Особливо це зачепило менонітів (одну з гілок протестантів, які пропагують мирне співжиття у світському суспільстві, ненасильницькі методи протесту та вирішення спірних питань). Однією з важливих причин їх переселення до Росії було звільнення від військової служби. Століття вони прожили, зберігаючи мову, звичаї та обряди, тепер же опинилися перед вибором – або підкоритися владі, або спробувати все спочатку.
Врешті-решт це призвело до масової еміграції до США й Канади та на околиці Російської імперії – до Сибіру та Центральної Азії.
Родина Луфт залишилася в Городку, 07.04.1877 року народився дідусь Ніколая – Христіан, який був двічі одруженим і мав десятеро дітей, двоє з яких померли в дитинстві. 1905 року, 22 червня народився батько Ніколая — Людвіг, який теж був двічі одруженим і мав 9 дітей, троє з яких померли під час Другої світової. Доля родини Луфт у 20 столітті була такою ж трагічною, як і долі багатьох земляків – українців.
З початком Першої світової війни російський уряд знову «радує» німецьких колоністів, які кілька поколінь прожили на цій землі і мали право називати її Батьківщиною. Було заборонено всі німецькі громадські організації, ліквідовано всі німецькі видання, заборонено публічно (!) розмовляти німецькою мовою. («Россия кинет тебя, сынок» – 3).
З приходом до влади більшовиків права німецького населення було поновлено, але не надовго. Їх, як і значну частину населення України, чекала важка праця в колгоспах і подяка за неї – виселення до Сибіру. («Россия кинет тебя, сынок» – 4).
20 липня 1937 року починається «німецька операція» НКВС. (Оперативный приказ № 00439 «об аресте всех немцев работающих на оборонных заводах и высылке части арестованных за границу»). Метою операції було «уничтожить потенциальную «пятую колонну» в преддверии войны». Спочатку це стосувалось перпеважно громадян Німеччини, але згодом почалась і масова депортація місцевого німецького населення.
Вчетверте влада зробила «сюрприз» для німецьких родин, коли вусатий вождь і учитель підписав указ 28 серпня 1941 року. «Массовая депортация немцев началась осенью 1941 года после издания Указа Президиума Верховного Совета СССР от 28 августа 1941 года. Впервые за всю историю советских депортаций была указана причина принудительного выселения – предотвращение политических преступлений. В считанные дни НКВД перебросил многие сотни тысяч советских немцев в Сибирь, Казахстан, Среднюю Азию. Практически все имущество, дома, домашняя утварь были конфискованы: брать с собой разрешалось только то, что могли унести в руках. На новом месте людей зачастую выгружали из эшелонов в голую степь. В первую же зиму смерть унесла множество детей и стариков… В соответствии с закрытым постановлением Политбюро ЦК ВКП(б) от 31 августа 1941 года «О немцах, проживающих на территории Украинской ССР» , мужчины в возрасте 16-60 лет были мобилизованы в строительные батальоны. Исполнение постановления началось на следующий день после его выхода. Семьи оставались без отцов, без старших братьев. Поэтому дети немцев Украины раньше, чем их сверстники с Волги, становились сиротами при живых родителях. Согласно постановлению Комитета обороны от 22 сентября 1941 года, началось выселение немцев из Запорожской, Сталинградской и Ворошиловградской областей».
***
Згідно цього указу дідусь Ніколая, троє його синів з родинами та донька були виселені до Тюменської області в Омутінський район.
Коли родина приїхала, «в деревню», то «… русские нас не приняли и отправили за 5 км от деревни в лес. Там мы построили землянки и прожили всю зиму. В 1942 г. нам дали в деревне барак (на всех 4 комнаты). Там я и родился. В 1952 г. отец начал строить дом. Моя сестра мне рассказывала, что мама всегда плакала и говорила, что ей не доведётся жить в этом доме. Так оно и вышло. Моя мать, Ольденбургер Елизавета умерла 12.04.1953 г. в Тюменской области, мне было 1год, 1месяц. В 1942 году всех немцев поставили на учёт в милиции, она называлась «комендатура». После смерти Сталина её отменили, и только после этого было разрешено искать своих родственников и их навещать. В период комендатуры было запрещено на улицах разговаривать на немецком. На этом месте, где в землянках жили мои родители, до 1971 г. мы заготавливали сено. Отец показывал эти ямы и рассказывал кто, где жил. Я видел, как у него катились слёзы. На следующий год, если сестра поедет к сыну, попрошу её сделать фотографии. Сам я туда не поеду».
(Зі спогадів Ніколая Луфта)
Частина жителів німецьких колоній пішла разом з відступаючою німецькою армією у 1943 році і оселилась у Західній Польщі та Німеччині. Більшість з них після 45 року примусово повернули до СРСР і відправили до Сибіру.
Три сестри мами Ніколая встигли виїхати до Німеччини, одна з них згодом виїхала до Данії. Після Другої світової колишні німецькі колонії зникають спочатку з карт, саме як німецькі села, згодом більша частина їх зникне зовсім, залишивши по собі тільки уривки спогадів серед старожилів та окремі, дивом уцілілі споруди чи предмети.
Однак зусиллями пана Луфта протягом 3 років було знайдено лінію свого роду починаючи з 1627 року (!), а його 8-літній онук є 13 представником родини Луфт.
Це справжній, гідний поваги приклад шанобливого ставлення до свого роду, сім’ї, та родинних цінностей. А зберегти і знайти інформацію, коли доля закинула твоїх предків до чужої країни і випробовувала їх на міцність протягом століть, взагалі здається неймовірним.
Чи багато з читачів можуть похвалитися такими знаннями про свою родину?
Сергій Балашов
На світлинах — «щасливі» переселенці. Сьогодні від села, в якому мешкало близько 600 людей (більше, ніж у багатьох сучасних селах поруч), не лишилося практично нічого.
.
