В групі «Українська народна пісня від Заходу до Сходу» йде чергове «дослідження» злощасної Галі, котру підманули чи то козаки, чи хозари і т. д. Лунають слушні голоси, що версія з хозарами — це явний фейк.
Я не дуже добре розумію, що таке фейк, особливо в українському контексті, де легко знайти куди кращі слова для позначення брехні-помилки-жарту-дурні…
Але щодо «Ой ти, Галю» це точно не фейк.
На жаль, це зовсім не фейк.
Це густа й розповсюджена відрижка совкового ідіотизму з його категоричною вимогою оптимізму й щасливого кінця. Безліч українських патріотів, вихованих сучасною (тобто 100% совковою) школою, хапаються за «редагування» чи «відновлення» отаких пісеньок, як «Ой ти, Галю», тому що складніших (тобто справжніх) українських пісень вони не розуміють, а «Галя» подразнює їхні патріотичні почуття та сексуальні фантазії.
До їхнього відома:
1. Панове, ви не знаєте й не розумієте українського фольклору, зокрема його баладних сюжетів — завжди й незмінно трагічних, без будь-яких хепіендів. Читайте, вчіться.
2. Панове, ви погано вчили географію, інакше розуміли б, що з Дону додому — це і є шлях козаків в Україну після якихось спільних звитяг або взаємного мордобою з донськими козаками. Якщо б додому їхали хозари, то це було би зовсім в інший бік, а якщо б то були наші містечкові жиди, то треба довго думати, чого то їх носило на Дін? Хіба чумакували, може?
3. Про цю пісню немає жодних документів і навіть згадок до середини ХХ століття. Кажуть, її «подарував» світові краснознамьонний ансамбль Алєксандрова. Цілком можливо, бо так по-блюзнірськи використати фольклорний баладний сюжет і посадити його на шлягерну мелодію-триндикавку (зверніть, будь-ласка, увагу: основна мелодія, без приспіву, цілком повторює мелодію (2-гу частину) знаменитого «Карапєта» (Дєвчьоночка Надя, чіво тебе нада, Нічєво нє нада, кроме шиколада…) — це дуже в їхньому стилі.
Подібна акція відбулася з геніальним маршем Махна «Розпрягайте, хлопці, коней» — він успішно переведений на типову московську пахабно-страєвую с прісвістам «маруся раз-два-трі каліна», і тепер Кубанський хор блискуче репрезентує цю триколінну марусю як українську народну (!), а українці ще й «тащуться» від неї. І теж кидаються редагувати, бо наш козак там, мовляв, не зовсім білий і пухнастий. Подібна акція відбулася з нашою давньою святинею «Їхав козак за Дунай» — її теж порівняно недавно витіснила веселенька й дурнуватенька «Ти ж казала в понеділок…»
Всі ці метаморфози й відповідні їм «дослідження» — це зовсім не такі невинні забави, як здається неосвіченим патріотам. Саме неосвіченість, а значить нерозбірливість, а значить — дурість дозволяють ворогові руйнувати не тільки наші міста й заводи, а й значно важливіші фортеці — нашу питому культуру.
Після чого ми робимось воїстину ніким.
