Це напрочуд цікава етнографічна тема. Криниці Буковини з давніх-давен приховують багато цікавих таємниць. В їхніх плесах віддзеркалюється народна звичаєва культура, про них створені легенди, перекази, казки, пісні і балади.
Ось який дивний звичай зберігся, приміром, у селі Погорілівка Заставнівського району. Тут місцеві мешканці з незапам’ятних часів користуються оберегами для своїх криниць. У кожну з них опускають ікони із зображенням Богоматері. Освячений у церкві образ пречистої діви Марії прив’язують до ланцюга і занурюють у колодязну воду. Піднімаючи оберіг нагору, над ним промовляють молитви на честь Богородиці або читають уривки з Біблії.
Побожне ставлення до криниць вкоренилося тут невипадково. Адже в цьому населеному пункті віддавна існувала проблема з питною водою, особливо в його горішній частині. Справа в тому, що криниці тут майже відсутні через те, що викопати колодязь дуже важко, оскільки шлях до водоносних шарів перекриває копачам товстий камінний пласт, пробитися крізь який без вибухівки чи без застосування надтвердих бурів неможливо.
Криниці є лише в низинній частині села. Тож воду для домашніх потреб людям доводиться носити здалеку або підвозити бочками. Тому до кожного наявного колодязя тут особливе ставлення. Ікони з зображенням Богоматері стали виявом особливого пошанівку до водних джерел. Одна з таких реліквій виставлена в музеї села.
Питання поліпшення водопостачання Погорілівки тепер розв’язане. Вологу їм подають з потужностей магістрального водогону Дністер-Чернівці, що пролягає поряд.
У бесарабських селах Буковини є теж свої звичаї. Подекуди люди тримають у криницях букетики з васильку. Та перед тим, як опустити їх у колодязну воду, васильчик освячують у церкві.
На Сокирянщині дехто тримає взимку в криничній воді бочки з квашеними огірками. Їх опускають туди на ланцюгах. Огірки, що утримуються в такий спосіб, напрочуд смачні й тривалий час зберігають свій товарний вигляд.
Неабияку цікавість мають бессарабські криниці. На Хотинщині їх називають чешмами. Це слово турецького походження й було запозичене місцевими мешканцями ще від часу входження тамтешніх земель до складу Османської імперії.
Бессарабські колодязі, як і турецькі, облицьовувалися всередині каменем. Поряд встановлювали масивні корита, видовбані з пісковика. З цих ємностей у спекотну пору поїли худобу. Таких самобутніх криниць немає ніде в інших регіонах нашого краю.
Глибоченний колодязь зберігся на території Хотинської фортеці, в стінах якої дислокувався турецький яничарський полк. Нещодавно його було капітально відремонтовано. Криниця має глибину понад вісімдесят метрів.
У деяких селах Буковини поширеними були також криниці-журавлі. Найбільше їх ще й дотепер можна побачити в селі Маршинці Новоселицького району. Колодязь-журавель був навіть на обійсті естрадної примадонни Софії Ротару, яка родом звідси.
Поширеними на Буковині були й криниці-кадуби. Їх облаштовували довкола придорожніх джерел. Щоби вода була прохолодною, стінки кадуба облямовували тесаним камінням. Зверху таку міні-криничку накривали дашками, покритими гонтом.
На Заставнівщині є село, назва якого походить від кадуба –Кадубівці. З давніх-давен на Буковині мала місце гарна газдівська традиція — на цямринні кожного придорожнього колодязя неодмінно виставлявся кухлик чи глечик, з яких подорожнім можна було попити свіжої водиці.
В селі Росошани Кельменецького району донедавна жив чоловік, який прославився тим, що копав криниці на спомин про своїх полеглих фронтових побратимів.
На Буковині існувала також давня добра традиція зводити криниці на готарях для громадського користування. Одна з таких гуманних пам’яток стоїть на околиці села Брідок Заставнівського району. Її прикрашає табличка з прізвищем того, хто доклав рук до появи цього дива. На ободку відра добротворець вигравіював такі слова: «Попий водиці з цієї криниці і спом’яни того, хто викопав її».
В селі Дорошівці Заставнівського району біля криниць прийнято встановлювати камінні хрести з написами про дати катастрофічних повеней, які накочувалися на населений пункт в різні роки.
У цьому селі жив колись каменотес Георгій Павчук, який вирізав із піщаника фігури Діви Марії та встановлював їх біля сільських криниць чи джерел. На жаль, в часи повального атеїзму вони були знищені. Збереглася лише одна з них, яку місцеві жителі перенесли на цвинтар.
Цікаву історію має і, так звана, Турецька криниця, що в Чернівцях. Цей колодязь тривалий час поїв водою сотні чернівчан. Турецьким його назвали тому, що ним у часи Османського панування користувалися представники цього етносу. У старих Чернівцях з водою тоді було сутужно, оскільки в їхній горішній частині викопати криницю було надзвичайно важко.
Там, де зараз стоїть цей колодязь, з-під землі било потужне джерело, яким чернівчани масово користувалися. Їздили сюди по воду фірами. Вологу заможним містянам підприємливі фірмани доставляли бочками. Історик нашого міста Раймунд Кайндль згадує про те, що спершу ця криниця називалася Панською.
В австрійські часи джерело було взяте під контроль влади. За ним наглядав окремий сторож. З огляду на перебої у водопостачанні тодішній правитель міста Габріель фон Сплені розпорядився виправити становище шляхом копання нових криниць. За кілька років їхня чисельність була доведена до тридцяти. Але вони згодом позамулювалися й чернівчани знову почали відчувати скруту з водопостачанням. Тож влада змушена була звести з північного боку сховище для води.
У цей період невпізнанно змінилася й навколишня площа. Її було вимощено бруківкою. До неї з ініціативи місцевої влади було відремонтоване шляхове покриття та прокладено тротуари. Над криницею з’явилося спеціальне капітальне накриття стилізоване в східному стилі. Нижче площі єврейське населення облаштувало для себе спеціальну обрядову ритуальну купальню, так звану мікву, в яку надходила вода з уже згадуваного джерела, оскільки міква ритуально повинна користуватися лише протічною вологою. Застійна, нерухома для очищення тіла не годиться, як вважають євреї.
Кілька колодязів з цілющими водами є в селі Біла Криниця Глибоцького району. Тут живуть росіяни-старообрядці, котрі втекли сюди від релігійних переслідувань.
Василь Бабух
