Ексклюзивна хвиля

Як стати футбольним експертом

От я вже став. Моя методика така: років до 15-20 щиро віддаватися дитячому-телячому-підлітковому захватові цією геніальною грою, потім по інерції ще років п’ять-десять, заставивши холодильник пивом, спостерігати футбол по телевізору, потім, коли пиво вже почне шкодити здоров’ю, м’яко так відійти за бокову лінію й віддатися якимсь іншим дурощам, більш відповідним вікові.

А вже аж потім, коли всі доступні дурощі перебрав, вже здоров’я не дуже жаль, а чогось інтересного хочеться, – вибратися якось на Велике Футбольне Свято, як оце щойно відбулося в Європі.

Звичайно, не треба нікуди рипатися в такому віці по такій погоді, найкраще просто сидіти вдома перед ящиком, тільки попередньо запастися пляшечкою тернівки, холодильник заставити свіжим узваром, а морозильник закласти свіжим салом, бажано підсмаленим на соломі. Можливі й інші варіанти, не заборонені футбольними правилами.

З першим матчем мені повезло: це була 1/8 фіналу, Швеція – Україна, це був Довбик, і це був ще незвичний, новий для мене футбол. Пригадайте, хто може, якою недосяжною мрією колись було «володіння м’ячем»! Віртуозне індивідуальне володіння, та ще коли воно закінчувалось голом, повергало ВСІХ у такий екстаз, такий екстаз… та просто екстазм! Але на віртуозів «індивідуального володіння м’ячем» швидко знайшовся «колективний відбір м’яча», який скоро переріс у технологію «колективного контролю м’яча». Поєднання колективної дисципліни з віртуозною майстерністю виконавців колись забезпечувало команді нечуваний успіх – саме цим відкриттям здобуло собі славу київське «Динамо» на чолі з В. Лобановським.

Але реалізувати гримучу суміш колективної гри «за планом тренера» з індивідуальною вольницею… з нашим народом… Та хіба тільки з нашим?

Так ото ж бо.
Мусив я дивитися й решту матчів ЧЄ 2020. Треба ж було зрозуміти, що воно тепер за такий хитрий футбол, що ніби нічого схожого на віртуозів немає, а дивись, он які інтриги заводяться на стадіонах. Німеччина, Португалія та інший «крупняк» – повилітали, а українці, дивись, у чвертьфіналі! Нічого собі…

Наступним став матч Україна – Англія.
Ну й що, що пропустили? Весь перший тайм ішов майже на рівних, і коли б пофартило… Але не пофартило. Не встиг я дожувати сало в перерві, як уже було 0:3. Далі я майже не дивився. Мені було очевидно, що програли не тому, що аж так поступалися британцям, а тому, що зламалися. Фізична й технічна підготовка команди не поступалась англійській, а от моральний дух…

Але тепер мені ще дужче закортіло зрозуміти, чим же такі сильні європейські гранди, що до них і не підступись. І нагода прекрасна розібратись: ось тобі півфінали Іспанія – Італія, Англія – Данія, а ось ще й фінал Італія – Англія.

Емоційний мандраж вимкнено, можна спокійно простежити, оцінити красу й логіку гри.

Вже на першому півфіналі між гарячими іспанцями і ще гарячішими італійцями я, на своє здивування, спіймав себе на тому, що позіхаю. Старіюсь, мабуть. Або неправильно використав тернівку. Але денний сон, добра надвечірня кава й серйозний намір дуже гарно підвели мене до наступного півфіналу. Тут мене й осінило, де закопана собака. А фінал тільки підтвердив моє «осяяння».

Та немає нічого простішого! Йде нормальна природна деградація під гаслами прагматизму. Люди стараються, люди роблять усе можливе, щоб «полегшити життя» та «не ускладнювати життя». Якщо вже в крамничку найзачуханішого села завозять готове в пакетах молоко, а найсправніші господарі добираються до церкви в центрі села автомашинами, то що ви хочете від футболістів? Їм же ж так важко жити, що вони на 7-й хвилині гри вже мокрі від поту! То дурні вони були б 90 хвилин викладатися в дриблінгу та перегонах, коли можна ¾ цього часу розважатися «колективним контролем м’яча» – бо то таки теж не просто. А ¼ цілком достатньо, щоб глядач шаленів від видовища – шаленів настільки серйозно, що за його гроші можна утримувати сотні мільйонерів-футболістів і тисячі їхніх мільйонерів-наставників, президентів, експертів та інших прагматиків.

Такі переміни в футболі відбуваються повільно, десь так за пів сотні років, тому для живих людей вони майже непомітні. Тому майстри індивідуальної гри поступово майже вивелися як майже непотрібні. Вміння опинитись у потрібний момент на потрібному місці – оце головна, вирішальна сучасна футбольна тактика. Вона ще не довела футбольне плем’я до фізичного виродження, але вже відчутно просунулася в цьому напрямку.

Загалом, це дуже логічно вписується в загальну картину всесвітнього прогресу. Його Величність Спорт, що мав замінити криваву традицію людського хижацтва й жорстокости, потихеньку перетворюється на вишукане розважальне дармоїдство… а війни як були, так поки що й залишаються головним засобом розв’язання всіх проблем. Бо навіщо ж ускладнювати життя.

Василь Триліс

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.