Ексклюзивна хвиля

Як я потис руку Джорджу Бушу

… Джорджа Буша-старшого 1 серпня 1991 року в Києві супроводжувала президентська охорона, до 200 осіб. Частина прилетіла напередодні візиту. У Києві готувалася зустріч президента США з киянами на свіжому повітрі, поблизу пам’ятника у Бабиному Яру. Стати учасником цієї зустрічі мені, журналісту молодіжної газети, було абсолютно неможливо. Запрошення розподілялися через КГБ…

Проте я з дитинства і досі — максималіст. Була не була!

До Києва приїхала чимала група чекістів з Москви на допомогу. Їхні київські колеги вже ночей не спали. Мені тоді було 43 роки, акторських курсів не закінчував, але я, мужчина в соку, їнтуїтивно мав професійні репортерські навички проникати до заборонених об’єктів…

Одягнув краватку, яку зроду не носив. На підступах до Бабиного Яру перша лінія оборони складалася з міліції Києва. Прапорщиків не було жодного, одні офіцери стояли плечем до плеча. А далі читайте про майстер-клас для підвищення кваліфікації журналістам.

Зі скам’янілим спокійним виразом обличчя підійшов до шеренги лейтенантів, кивком голови привітався, очима показав на купку старших офіцерів, що в десяти кроках стояли за першою лінією захисту — там кучкувалося начальство, майори і полковники міліції. Мовляв — я у справах до вашого начальства…

Пізніше зрозумів, хлопці прийняли мене за гебіста, певно, спрацював маскарад – темно-сірий піджак і темного кольору краватка. І, звісно, моя абсолютна показна впевненість. Розступилися! Неквапом прямую далі, до старших офіцерів, що стиха розмовляють поміж себе. спиною відчуваю – перший ланцюг міліцейської охорони пильно стежить за мною. Постояв хвилинку біля їхнього начальства, і ніхто не міг збагнути — беру участь у розмові чи ні. Хтось із полковників скосив на мене очі, мовляв, що це за незнайомий йолоп тут з’явився? Кивнув йому головою, ніби на прощання, і пішов далі. Позаду себе жодного окрику не почув…

Наступна шеренга була вже з київських і московських чекістів. У цьому вінегреті крилася помилка організації пильності пропускної системи. Запрошення-перепустки я не мав, проте мав той скам’янілий, упевнений вираз обличчя. Головне, всі бачили – він вже пройшов першу шеренгу. Київські чекісти, певно, думали, що я москвич, а прикомандировані гадали навпаки. Спокійно пройшов і крізь цю шеренгу. Лише тоді почало прискорено битися серце, а перед тим завмерло, ніби при анабіозі.

Наступну лінію захисту президента США Джорджа Буша складали підтягнуті хлопці у нових, випрасуваних цивільних костюмах кольору морської хвилі, свіжі, засмаглі обличчя, ніби щойно з пляжів Флориди. Запрошені на зустріч проходили крізь рамку, перед тим клали на столик особисті металеві речі. Я поклав в’язку ключів… Переді мною зупинили старого єврея, вже роздягли його до трусів, а рамка продовжувала дзвеніти. З`ясувалося, у ветерана після поранення на війні у ногу була вставлена металева спиця…

Широкою доріжкою до монумента розстріляних у Бабиному Яру були розставлені стільці, вже майже всі заповнені. Сів збоку. Поперед мене і позаду сиділи кияни, підозріло моложавого віку. Біля нас — натягнута стрічка відділяла вузький прохід, на ньому за мить і з’явився президент Джордж Буш з охороною. Найближні до нього впізнали президента, почали аплодувати – основний контингент був похилого віку.

Джордж Буш призупинився і підняв руки, імітуючи рукостискання. «Кияни у цивільному» скочили як ошпарені і стали стіною поміж президентом і публікою. Джордж Буш попрямував до монумента, на ходу тиснув руки тим «цивільним» молодикам, приймаючи їх за «запрошених киян».

Миттєво я протиснувся до проходу…
Долоня Джорджа Буша виявилася теплою і сухою. Маленького зросту охоронець президента майже навприсядках пересувався впритул до шефа, зазираючи у виставлені для рукостискання долоні. Ймовірний терорист міг потиснути президенту США руку з приліпленим отруйним пластирем…

… До редакції я вертався, гордо несучи свою підняту правицю. Відштовхував кожного, хто намагався потиснути мені руку після президента Джорджа Буша. Не знаю, чи вивчали наші спецслужбісти мій репортаж, опублікований наступного дня. Він вартий був навчальних програм охоронців державних осіб. Підійти впритул до такого рівня особи, ступаючи в мої кроки міг будь-який терорист, озброєний пістолетом з надміцного пластика, виявити який рамкою було б неможливо.

Найбільшу помилку охоронців президента Джорджа Буша на зустрічі його з киянами можна назвати «У семи няньок – дитя без ока». Репортаж у газеті «Молода гвардія» за моїм підписом називався «Як я потис руку Джорджу Бушу».

Георгій Бурсов

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.