Артем Тютюнник торік закінчив Чернігівську школу № 3. Нині він – першокурсник технологічного факультету Чернігівського національного державного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка. У своїх віршах юнак, якому нещодавно виповнилося 18, розмірковує про добро і зло, про місце людини у Всесвіті. Філософський вимір світу Артема – це усвідомлення відповідальності за свої вчинки. Адже життя кожного з нас – це мозаїка зроблених нами справ.
ДЕМОБІЛІЗАЦІЯ
Притихли стогони. Тільки тиша і трави…
У роздумах воїн сумно згадував бій.
Він міг дочекатись над собою розправи,
Та раптом голос покликав його – не злий…
І промінь Віри у темряві ясно сяяв –
Той, що просив бійця врятувати цей світ:
«Свою державу, наш дім захищати маєм,
Ми переможем – здолаєм навалу бід!»
З душею зраненою йшов додому воїн,
Залишивши жах за своєю спиною…
«МУДРІСТЬ» ЗГУБИЛА НАС…
Ніби й парадоксально,
Але до жаху реально, –
«Мудрість» згубила нас:
Ті ж граблі – щораз!
Думали: розпуста – свобода –
Рай для рабів і народу.
Роби що хочеш – і будеш вільним?
Така «свобода» – це божевілля!
Навіть птахи – не вільні –
Селяться у шпаківні,
Й не мають такої потреби –
Жити лише для себе…
Створюєм демонів – для бід,
Раз-по-раз затьмарюєм світ.
Хоч вільнодумство – бути собою,
Вирізняючись чистотою.
Я – вільний? Чи пристрастей раб?
Кому потрібна «мудрість» оця?!
Хто я? Людина, машина, прах?
Запитаю в Творця.
ЦИФРИ
Суб’єкт, індивід, людина…
Та як не назви! Те ж саме.
Бо все одно – всередині…
Системи.
Кого завгодно можна побачити,
Кого завгодно можна описати.
Метод простий – лише макулатура,
Папери й цифри.
Цікаво, ким можна бути тут,
Окрім як машиною?
Створили громаду,
Створили структуру поведінки.
Мета – контроль,
Мета – життя… Паперове.
Цікаво, хто я? А хто ти?
Папірцям видніше…
Але ж… Я – хто завгодно,
Тільки не я!
Не можна, не можна
Говорити словами;
Неприпустимі діяння.
Ніхто й не побачить, не почує.
Всіх цікавить лише одне –
Цифри. О так…
Пам’ятаю, як не розумів
Нумерофобів.
Тепер уже ясно,
Чому так цих цифр бояться.
Бо, зауваж, то –
Твоя особистість…
Розчиняється всередині
Цього циферблата.
Біжимо від світу всередину себе.
Боїмося світу. Людей.
Біжимо… В далечінь.
І реальність стає сном,
Сон стає реальністю.
Де правда? Де межа?
Куди йти? Світ – настільки сірий…
А може, ми?!
ЧИСТЕ КОХАННЯ
Кохання має бути чистим,
Як світло місячне в пітьмі,
Немов коралове намисто,
Яке нанизуємо ми.
Збудуй міцні від зради мури,
Бо зрада – то навік тортури…
