Майже сорок зим тому цей оркестр грав для нас із дружиною у квартирі її батьків тоді заборонений «Запорозький марш» Адамцевича. Грав, звісно, не «наживу», а з платівки: так нас зустрічали молодятами із ЗАГСу: ми в українських одностроях (чим довели місцеву працівницю «отдєла регістрації» буквально до втрати дару завченої мови і вона, бідна, ще згадувала окремі сценарні фрази нам навздогін), хлібом-сіллю на рушнику при порозі і крамольним маршем у виконанні «неблагонадійного» оркестру під орудою Якова Орлова.
Я ще не знав тоді, що запис та обробку знаменитого тепер твору здійснив Віктор Гуцал, тодішній помічник Якова Івановича, а нині вже багатолітній керманич Національного академічного оркестру народних інструментів.
Без його музичного супроводу, густого, запашистого, як майське пахтіння саду, нині годі уявити хрестоматійний спів Анатолія Солов’яненка, Євгенії Мірошниченко, Діани Петриненко, Марії Стеф’юк, Дмитра Гнатюка, Миколи Кондратюка, навіть Юрія Гуляєва.
Нині оркестр титулований усіма знаками-відзнаками.
Через 2 роки йому виповниться півстоліття, а слухаєш його юнацько-козацьку багатоголосу потугу, якій «года, як з неба вода, і знаку нема» — слухаєш оце диво онови, омолодження і хоч-не-хоч, а починаєш вірити в сакральний Знак прізвища.
Не знаю, що достеменно значить ГУЦАЛ, але для мене це назва енергетичного заряду, який примушує захоплено зриватися з місць багатотисячні зали. Ага, ондо і Словник Грінченка чітко потверджує: «Гуцати — підкидати на руках».
Вони нестримні, як гірський потік цілющої води. Вони буйнокроні і цвітасті — як подільські сади. Вони потужні — мов бескиди. І непідвладні застоям, наче чорноморський бриз.
Учора вони були гостями Університету Грінченка. Концертом-антологією хітів «Євробачення» відкрили традиційну «Грінченківську декаду». І треба було чути, як бандури співали «АББУ», а цимбали хвацько вибивали Akhenaton, знамениту музичну тему несосвітенної швидкості з бессонівського «Таксі»!
І треба було бачити, як після кожного виконання вдячна грінченківська молодь «гуцала» і так достоту високий дах актової зали університету!
Валерій Ясиновський, «Грінченко-інформ»
