Хочу порекламувати фільм «Бестселер» із Майклом Кейном у головній ролі, в якому ідеться про письменників у сучасному світі і про читання. Кейн чудово впорався з роллю усіма забутого письменника Гарріса Шоу. Сам фільм не тільки іронічний, а й гротескний, однак він все ж не депресивний, навпаки.
Письменник-невдаха лишає після себе не тільки жменьку попелу, що лягає рівним шаром під кущем, змішуючись із попелом його дружини, котра померла набагато раніше, а й цілу скриню невиданих 
рукописів, що їх, можливо, таки прочитають американці, зокрема молоді і бунтівні.
Кейн, що грає старого письмака, автора єдиного бестселера, виданого у 1970-х, котрий, здається, бачить сенс лише у пляшечці життєдайного віскі, вражає публіку не тільки своєю асоціальною, а й відверто антикнижною, цинічною поведінкою, що насправді виявляється його захистом від світу, що заперечує письменників, написані ними книжки і читання.
Шоу-Кейну насправді пощастило — він зустрів споріднену собі душу. Можливо, цей романтичний момент видасться казковим, але ж як дотепно показано у фільмі книжковий бізнес, усі ці злиденні промотури і борсання людей слова у суспільстві споживання, якому достатньо одного-єдиного нецензурного слова, що виражає усі людські емоції, наміри і цілі. Майбутнє такого суспільства не просто імлисте, воно зовсім погане.
Пенсіонер Шоу це розуміє і не здається. Хай він і не сяє у своїх лицарських обладунках, але ж пише доти, доки може. Такий ось варіант рятівника світу, культурний герой. Мені особисто він набагато симпатичніший і зрозуміліший і за Нео, і за Бетмена, і за астрономів, що відкривають комету-вбивцю Землі.
Подивимося, що із того порятунку вийде, але спроби є, є розуміння: з нами і зі світом відбуваються погані речі.
Роксана Харчук
