21 жовтня… Неділя… Моя сутінкова осіння оселя.
Розмова з гостею із Києва — кандидатом філологічних наук, доцентом Стеллою Кривошаповою, яка приїхала до Чернівців у своїх творчих справах…
Згадувався Університет, де ми разом… вчилися… Імена дорогих викладачів, які навчали нас «уму-разуму»… і т. д.
І раптом — дзвінок у двері і — несподіваний дорогоцінний десант: непередбачуваний Михайло Маслій — автор тритомника «Золотий вік української естради», його товариш, не менш рідкісна особистість — Михайло Ратушняк, спонсор того унікального видання, чудовий художник, чий творчий шлях починався в Чернівцях — Євген Удін… І найтрепетніше знайомство — дружина Петра Сороки — пані Галина…
Я напередодні попрохала Михайла Ратушняка, аби він принагідно в Тернополі поклав від мене квіти на місце Вічного Спочину Петра Сороки…
Вони зробили це… і приїхали до мене, а Галиночка подарувала Петрову «Петриківську Симфонію» з останнім його томиком «Апокрифи лісу»…
Щемні спомини… щемні пісні… вірші…
Але — життя!
Пахне моя хата Петровими яблуками — цілий ящик привезли дорогі мої «десантники», гріє непроминальними струменями ріднизни, глибоким усвідомленням того, що ЛЮДИ Є! І ніщо людське в них не знищить ні час, ні жодні чужинці, ні те, про що говорити тут не хочу…
Свято душі моєї — зрідні осеневим дарункам Олени О”Лір….
Спасибі Тобі, незрівнянний мій Маслієчку! Усім вам, золоті мої Несподіванці…. Будьмо!
Тамара Севернюк
